В журналі «Охорона праці», №8, 2011р. було опубліковано матеріал «Замість милосердя – бездушність і крутійство», в якому описано поневіряння працівниці ВАТ «Закупнянське ХПП», що на Хмельниччині, Боровської Л.Ф., яка під час виконання трудових обов’язків отримала гостре інгаляційне отруєння отрутохімікатами, але роботодавець та чиновники від медицини ніяк не хотіли визнавати цього. Незважаючи на те, що позицію автора публікації по суті розділили телеканали ІСТV, ТРК-Україна, всеукраїнська газета «Факти», місцева преса та на те, що суд вирішив питання на користь потерпілої, роботодавець та і же з ним дорікають журналісту в хибності його позиції.

Закликає до об’єктивності, а сам лукавить

Слова й діла показують всім, хто є ким
Португальске прислі’я

Голова правління, тепер вже, ПрАТ «Закупнянське ХПП» С.Манич, який на момент ушкодження здоров’я Боровської Л.Ф. займав посаду головного інженера підприємства, в своїй статті «Заради істини потрібно бути об’єктивним», що була вміщена в газеті обласної ради та обласної державної адміністрації «Подільські вісті» від 29 вересня 2011р.,№№248-149 намагався переконати читачів видання в тому, що журналіст, нібито, «суб’єктивно підійшов до висвітлення» обставин цієї надзвичайної події. Із змісту матеріалу випливає, що як такого отруєння не було і не могло бути в принципі, «що керівники підприємства, медпрацівники, представники державних органів влади, які брали участь у розслідуванні обставин ушкодження здоров’я потерпілої діяли відповідно до вимог розділу хронічних професійних захворювань і отруєнь (діючого на той час – прим. автора) Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» (далі – Порядок).
Було б смішно, якби не було так сумно, бо відповідно до того ж таки Порядку, те, що сталося із Боровською Л.Ф., розслідується не як хронічне професійне захворювання, а як гостре професійне отруєння. Це - різні речі, оскільки отруєння є нещасним випадком, а не захворюванням. Перш ніж братися за перо та заперечувати очевидне С.Маничу потрібно було спочатку добряче вивчити нормативно-правовий акт, на який він посилається, а вже потім робити якісь висновки. Проте, з усього видно, що голова правління не тільки не спромігся зробити це, а навіть запам’ятати його правильну назву.
Як вже повідомлялося в попередній публікації журналу, після звернення потерпілої у Держгіпромнагляд на підприємство прибув головний державний інспектор територіального управління П.Щербанський. Вивчивши обставини та причини нещасного випадку, що стався з Боровською Л.Ф., він прийшов до висновку, що ушкодження її здоров’я сталося через порушення посадовцями товариства вимог законодавства про охорону праці. Виявилося, що колишній голова правління ВАТ «Закупнянське ХПП» Балух В.П., свого часу, не забезпечив придбання та належного утримання засобів індивідуального захисту, а змінний майстер Дубовий А.В. допустив до вивантаження зерна Боровську Л.Ф., яка не була забезпечена такими засобами. Обидва посадовці, за висновком представника Держгіпромнагляду, порушили вимоги ст.8 Закону «Про охорону праці».
Оскільки погіршення стану здоров’я потерпілої сталося під час виконання нею трудових обов’язків, на території підприємства, то інспектор видав С.Маничу припис №81 від 29 серпня 2011р., яким зобов’язав визнати нещасний випадок, що стався з Боровською Л.Ф. пов’язаним з виробництвом, скласти акт за формою Н-1 та взяти даний нещасний випадок на облік.
Виходячи з того, що припис представника Держгірпромнагляду поставив великий знак питання не тільки над власним реноме голови правління, а й над іміджем фактичного власника підприємства, 6 вересня С.Манич подав до Хмельницького окружного адміністративного суду позов про визнання виданого йому припису протиправним. Поки суд вивчав справу, 29 вересня С.Манич, тим часом, виступив в газеті «Подільські вісті» із статтею «Заради істини потрібно бути об’єктивним», про що вже йшлося вище. Особисто в мене немає сумніву у тому, що зроблено було це задля того, аби змінити вже сформовану громадську думку стосовно отруєння бідолашної жінки і таким чином натиснути на суд, аби той прийняв рішення на користь позивача, тобто роботодавця.
При цьому, щоб виглядіти в очах читачів більш привабливо, автор зазначеної статті й словом не обмовився про виданий йому інспектором місцевого наглядового органу припис, який він оскаржив. Навпаки в своїй публікації він без належних на те підстав прилічив представника Держгіпромнагляду до своїх однодумців, одночасно розпочавши з ним судову тяжбу. З огляду на цю обставину, хотілось би запитати в пана Манича, що ж це за така, з дозволу сказати, об’єктивність, до якої він закликає свого опонента в своєму матеріалі, починаючи вже із заголовку?
Але перейдемо до постанови суду. Як і слід було очікувати, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПрАТ «Закупнянське ХПП», Хмельницький окружний адміністративний суд 26 жовтня минулого року відмовив у задоволенні позову, залишивши припис у силі. Заперечення представників відповідача та потерпілої сторони, в ролі яких виступили молоді правники: юрисконсульт територіального управління Держгіпромнагляду по Хмельницькій області А.Грицишина та завідуючий відділом охорони праці та здоров’я – головний технічний інспектор праці федерації профспілок області О.Сковородніков, були настільки переконливими, що суд прийняв відповідну постанову в той же день, 26 жовтня 2011р. З огляду на вищезазначене, горе-позивач вже не став оскаржувати вердикт суду. (Із змістом зазначеної постанови суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень через Інтернет.)
При прийнятті своєї постанови суд виходив з того, що факт отруєння Боровської Л.Ф. був підтверджений не тільки діагнозом районних лікарів безпосередньо в день, коли потерпіла була доставлена в лікарню, а й фахівцями Державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності, через чотири місяці. За результатами дослідження аналізу крові Боровської Л.Ф., проведеного лабораторією аналітичної хімії та моніторингу токсичних речовин Інституту медицини праці Академії Медичних Наук України в лютому 2011р. (тобто через 8 місяців після отруєння) в крові потерпілої було виявлено залишки хімічних препаратів призначених для захисту зерна від злакових шкідників.
З огляду на ці та інші обставини, що були вказані в мотивувальній частині постанови, суд прийшов до висновку, що припис, виданий головним державним інспектором територіального управління Держгірпромнагляду по Хмельницькій області П.Щербанським повністю відповідає вимогам нормативно-правових актів з охорони праці.
Незважаючи на те, що затія роботодавця виправдати свої дії по відношенню до потерпілої та відновити свій авторитет благополучного і успішного роботодавця, чуйної та доброзичливої людини, врешті-решт, лопнула, як мильна булька на воді, С.Манич навіть не спробував вибачитись перед потерпілою за тривалу безпідставну тяганину та перед тим, кого він, з меркантильних інтересів хотів скомпрометувати, безпідставно звинувативши у необ’єктивності та приховуючи від читачів важливі у справі про отруєння Боровської Л.Ф. факти.
Закликаючи свого опонента до об’єктивності, голова правління в той же час не пояснив, чому до прибуття комісії з розслідування нещасного випадку не було збережено обстановку на робочому місці та устаткування в такому стані, в якому вони були на момент отруєння підсобної робітниці, як це вимагає п.8 Порядку. А також, чому на підприємстві свого часу не було проведено (в повному обсязі) лабораторно-інструментальних досліджень факторів виробничого середовища та трудового процесу на робочих місцях працівників, які працюють з пестицидами та агрохімікатами? Якщо це не маніпуляція фактами, не крутійство, то що це тоді?

Наруга над Законом та клятвою Гіппократа

Багатьом небезпечний той,
хто кривдить когось одного
Латинське прислів’я

Крім статті С.Манича, в тому ж таки номері газети, було також вміщено лист головного лікаря Чемеровецької ЦРЛ І.Лаврентьєва, в якому той, зокрема, запевнив, що очолюваний ним лікувально-профілактичний заклад у свій час «зробив все можливе для повного обстеження… Боровської Л.Ф. (?!)». В свій час, підлегла І.Лаврентьєва, лікар А.Дикун, під час інтерв’ю знімальній групі передачі «Надзичайні новини» (канал ІSTV), з приводу стану, в якому знаходилася потерпіла після її доставки в лікарню, не без іронії відмітила, що в даному випадку було більше гри, ніж недомагання внаслідок отруєння…». Іншими словами, лікар звинуватила потерпілу в симуляції. І це в той час, коли її колега, черговий лікар І. Сенчишин повідомив тележурналістам, що потерпіла «поступила в лікарню в стані середньої важкості».
Але повернемось до змісту листа І.Лаврент’єва. Перечитуєш його і тільки диву даєшся. Виходить, не було з боку лікарів маніпуляцій з діагнозом, про що йшлося в статті «Замість милосердя – бездушність», виходить, ЦРЛ разом із районною СЕС свого часу подбала про те, аби зразок крові потерпілої своєчасно був відправлений у спеціальну лабораторію для визначення вмісту в ній отруйних речовин? Лукавить головний лікар, ой, лукавить! І не тільки він один. Як тільки Бога не бояться?
У своєму листі І.Лаврентьєв й словом не обмовився про те, чому ЦРЛ офіційно не повідомила про отруєння (з посиланням на нещасний випадок) підсобної працівниці ВАТ «Закупнянське ХПП» та робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійним захворювань, як це передбачено п.9 Порядку. Невже керівництво лікувально-профілактичного закладу, як і роботодавець, недостатньо обізнано з вимогами даного нормативно-правового акту?
Далі. Після того, як завдяки територіальному управлінню Держгірпромнагляду по Хмельницькій області, федерації профспілок області, Хмельницькому окружному адміністративному суду істина, врешті-решт, восторжествувала, після чого обласна МСЕК 28 лютого цього року визначила потерпілій процент втрати працездатності внаслідок трудового каліцтва, то, за логікою, пани Манич, Лаврентьєв та інші особи, які водили за ніс потерпілу, знущалися над її правами, заперечували факт отруєння на виробництві, мали би понести відповідне покарання, або добровільно залишити свої посади, але цього не сталося. Не відчуваючи найменшого докору сумління, вони продовжують працювати і роблять вигляд ніби нічого особливого не сталося. А, якщо так, то ж чи варто в подальшому сподіватися, що аналогічних випадків тяганини, крутійства та знущання над людьми праці, особливо, жінок, з боку місцевих князьків поменшає?
Не кращим чином веде себе і санепіднагляд. Попри те, що Феміда погодилася з висновком державного інспектора, щодо кваліфікації нещасного випадку, головний державний лікар області Микола Коломієць, залишився при своїй думці, якщо не сказати більше. Щоб не бути голослівним процитую фрагмент з листа, що був надісланий до редакції журналу «Охорона параці» через 8 днів після того, як суд відмовив у задоволенні позову С.Манича про скасування припису державного інспектора: «Квінтесенцією публікації «Замість милосердя - бездушність і крутійство», вміщеній у журналі «Охорона праці» (№8, 2011р.) є нав’язлива ідея автора про те, що…Боровська Л.Ф. отримала гостре інгаляційне отруєння на виробництві. Факт такого отруєння нічим, крім попереднього діагнозу, встановленого лікарями Чемеровецької ЦРЛ, і який фігурує в екстреному повідомленні…не підтверджується».
Воістино, що тобі пан - то тобі закон… Заперечуючи факт отруєння жінки засобами захисту від злакових шкідників під час виконання нею трудових обов’язків, державний службовець М.Коломієць поставив себе вище суду, який погодився з висновком державного інспектора, про те, що таке отруєння було… Далі коментувати слова керівника місцевого органу санепіднагляду немає сенсу, оскільки вони самі за себе свідчать наскільки їх автор є чесним, толерантним, поміркованим та законослухняним. Нагадаю лише, що належать ці слова людині, яка носить горде звання лікар, яка давала клятву Гіппократа та присягу державного службовця на вірність народу України.
Як і слід було очікувати, у листі до редакції журналу головний лікар обласної санепідстанції не повідомив чому його підлеглими не було проведено аналіз зерна, яке в той пріснопам’ятний день навантажувала Боровська Л.Ф., на вміст в ньому отрутохімікатів. Не пояснив, з чийого дозволу до початку санітарного обстеження робочого місця та розслідування обставин отруєння зерно було терміново вивезено з підприємства?
У листі до редакції журналу «Охорона праці» М.Коломієць поскаржився на «упередженість та безпідставні звинувачення» з боку автора, які він, автор, мовляв, проявляв і раніше по відношенню до нього та його підлеглих. Оскільки в даному випадку йдеться про критику, вміщеній у восьми публікаціях з приводу багаторічної тяганини, пов’язаної із відображенням в санітарно-гігієнічній характеристиці робочого місця колишньої робітниці ВАТ «Хмельницька кондитерська фабрика «Кондфіл» В.Євтушенко справжніх умов праці, то мушу нагадати зверхнику від медицини, що очолюваний ним орган тоді теж відзначився не з кращого боку.
В матеріалі «Шкідливі фактори нарешті встановлені. Але якою ціною!», опублікованому в третьому номері журналу «Охорона праці» «2010р.) розповідалося про те, як через незадовільний санітарний нагляд у даному товаристві бідолашна жінка змушена була встановлювати шкідливі фактори, дії яких вона піддавалася, через суд. Їх виявилося аж 7. А санепідслужба упродовж 9 років тяганини це заперечувала. То ж хіба цю критику можна вважати упередженою та безпідставною?!
З огляду на ці та інші факти, можна висловити припущення, що квінтесенцією Хмельницької обласної санпідстанції є не профілактика професійних захворювань та гострих отруєнь на виробництві, відстоювання прав трудящої людини на безпечні (нешкідливі) умови праці, а створення видимості санітарного благополуччя на підприємствах, захист інтересів недобросовісних роботодавців, сприяння зростанню соціальної напруги та породженню бідності в краї.
Справедливості ради слід зазначити, що в ході описаної тяганини окремі посадовці санепіднагляду займали більш виважену позицію стосовно отруєння Боровської Л.Ф., аніж їхній обласний очільник. Так у ході інтерв’ю тій же знімальній групі телеканалу ІSTV головний санітарний лікар Чемеровецького району В.Мазур, зокрема, сказав таке: «Якщо жінка, (йдеться про підсобну працівницю Боровську Л.Ф., - примітка автора) неодноразово лікувалася, причому, не в одному відділенні і діагноз їй ставили не один, а багато, то, ймовірно що, щось таки було… Але зараз стверджувати, яка саме була отрута ми, нажаль, не можемо…» Ці слова свідчать про те що, керівник санепіднагляду в районі, попри допущені недоліки в роботі, не втратив своєї совісті, а, відтак реально дивиться на речі.
У своєму листі до редакції журналу головний державний санітарний лікар області пригрозив, якщо, мовляв, аналогічна критика з боку його опонента буде продовжуватися, то він «буде захищати свою честь та гідність у судових інстанціях». З усього видно, що в такий спосіб зверхник від медицини хоче залякати журналіста судовими тяжбами, в яких М.Коломієць має великий досвід, накопичений під час тяганини з потерпілими на виробництві. В такий спосіб він хоче заборонити йому коментувати крутійства санепідслужб, висвітлювати випадки знущання його підлеглих над людьми праці. З цього приводу мені пригадався один анекдот, коли один хлопчик, побачивши, що батьки витворяють у спальні, схватився за голову і вигукнув: «І ці люди!.. І ці люди забороняють мені длубатися в носі!».
Щодо захисту честі і гідності, то головному державному санітарному лікарю області слід пам’ятати, що право на це мають не тільки чиновники в білих халатах, а й прості трудяги, які забезпечують їм безбідне життя і, зокрема, ті працьовиті жінки, про яких йшла мова в даній публікації. Не позбавлені цього права і журналісти видань, в тому числі, автор цього матеріалу.

Василь Сопільняк,
член Національної спілки журналістів України.

вибропрокатные панели buy kamagra online витраж в россии авто джмс американское как узнать не попал ли человек в аварию souvenirs egipcios виноград кишмиш мечта дворец шенбрунн классификация игрушки карточка для ответов теста «я – лидер» виды доходов в местные бюджеты новинки в информационном мире

«…Чиніть один одному милосердя та милість.
А вдови і сироти не утискуйте…»
Із книги пророка Захарії

У травні минулого року при виконанні трудових обов’язків загинула жінка, яка опікувалася своєю неповноспроможною дочкою. Незважаючи на те, що бідолашна за станом здоров’я не може самостійно пересуватися, до цього часу тривають судові баталії щодо встановлення її права на отримання передбачених Законом страхових виплат у зв’язку з втратою матері-годувальниці.

Василь Сопільняк, член Національної спілки журналістів України

Але почнемо з самого початку. В травні минулого року під час виконання трудових обов’язків загинула кондуктор громадського транспорту Хмельницького міського комунального підприємства «Електротранс». Як відомо, відповідно до Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі – Закон) сім’ї загиблих мають право на одержання одноразової допомоги в розмірі не меншому за п’ятирічну заробітну плату потерпілого. Крім того, членам сім’ї, що перебували на утриманні повинен бути виплачений однорічний заробіток та щомісячні страхові виплати.
Оскільки під час заповнення акту за формою Н-5 члени комісії із спеціального розслідування виявили, що дочка, яка є інвалідом І групи, та матір, яка загинула, були прописані за різними адресами, то прийшли до висновку, що факт перебування на утриманні загиблої може бути встановлений лише в судовому порядку.
Отримавши відповідне роз’яснення та не маючи коштів на те, аби найняти адвоката, дочка загиблої через свою родичку звернулася за правовою допомогою до федерації профспілок області, де завідуючий відділом охорони праці та здоров’я – головний технічний інспектор праці Олег Сковородніков, вивчивши справу, 8 червня минулого року допоміг скласти звернення до суду.
У підготовленій від імені дочки потерпілої заяві про встановлення факту сумісного проживання та перебування на утриманні матері було зазначено, що факт сумісного проживання та ведення спільного господарства підтверджується виданою їй довідкою відповідної житлово-експлуатаційної контори. Крім цього, дочка потерпілої повідомила, що вона знаходилася на утриманні свої матері в зв’язку з тим, що згідно висновку медико-соціальної експертної комісії вона потребувала стороннього догляду, а також, що розмір її пенсії, як інваліда І групи, є мізерним і був майже в три рази менше, аніж пенсія та заробіток матері.
В підтвердження своїх слів заявниця представила суду відповідні документи (всього 13), в тому числі акт-підтвердження сусідами факту спільного проживання та перебування на утриманні свої матері.
У відкритому судовому засіданні, що відбулося 27 вересня минулого року представник відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (далі – Фонд) в м. Хмельницькому виступив проти задоволення заяви, оскільки вгледів в даній справі спір про право, який, мовляв, відповідно до ч.6 ст.235 Цивільно-процесуального кодексу (ЦПК), повинен вирішуватися в порядку позовного провадження. Суд, в особі судді Д.Приступи, погодився з доводами робочого органу Фонду, відтак залишив без розгляду заяву дочки загиблої на виробництві та роз’яснив її представнику, що вона має право на вирішення спору «шляхом подачі позову на загальних підставах».
Після цього представниця дочки загиблої звернулася до відомого на Хмельниччині адвоката Валерія Дацькова, який очолюючи одну з громадських організацій, займається реалізацією проекту «Розвиток громадянського суспільства», що впроваджується Програмою розвитку ООН в Україні та фінансується Міністерством закордонних справ Данії. Від нього вона дізналася, що в рамках реалізації даного проекту правова допомога інвалідам тут надається безкоштовно, а, відтак, безумовно, попросила її від імені потерпілої сторони.
31 жовтня минулого року адвокат від імені дочки загиблої звернувся з позовною заявою до суду про встановлення факту сумісного проживання та перебування позивачки на утриманні своєї мами та виплату робочим органом Фонду щомісячних відшкодувань і одноразової допомоги. Текст позовної заяви та виступ В.Дацькова (в минулому прокурора – старшого радника юстиції) у судовому засіданні були настільки переконливими, що суд першої інстанції, в особі судді Н.Салоїд, особливо не вагаючись, прийняв рішення на користь підзахисної.
Здавалося б, питання вирішено. Однак відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Хмельницькому ним би, мабуть, не було, якби погодилося з таким вердиктом. Незважаючи на те, що на той час вже була затверджена Державна цільова соціальна програма подолання та запобігання бідності на період до 2015 року, яка мала би повернути працівників робочих органів Фонду обличчям до людей, 15 грудня минулого року керівництво відділення звернулося із апеляційною скаргою до апеляційного суду Хмельницької області на рішення суду першої інстанції, в якому попросила скасувати рішення суду першої інстанції та залишити позовну заяву інваліда І групи без розгляду.
Свою скаргу керівництво робочого органу Фонду аргументувало тим, що відповідно до ч.4 ст.256 ЦПК «в одному провадженні не може розглядатися факт сумісного проживання і право на страхові виплати». Іншими словами, чітко усвідомлюючи що Закон на боці дочки загиблої, апелянт, аби затягнути вирішення справи на невизначений час, круто змінив позицію, яку займав ще недавно в суді першої інстанції при розгляді заяви, підготовленої за допомогою профспілок.
Відтак, продовжуючи маніпулювати нормами закону, апелянт почав ремствувати, що суд першої інстанції, в особі судді Н.Салоїд, «безпідставно розглянув» позовну заяву дочки потерпілої в порядку цивільного судочинства, оскільки, мовляв, відповідно до ст.18 Кодексу адміністративного судочинства «така заява підлягала розгляду виключно в порядку адміністративного судочинства».
21 лютого поточного року апеляційний суд розглянув справу за апеляційного скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Заслухавши доводи апелянта, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційної інстанції встановила, що доводи відділення є помилковими, а, відтак, апеляційну скаргу відхилив, натомість залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки прийнята ухвала суду набрала чинності з дня її проголошення, то робочий орган Фонду змушений був, врешті-решт, на підставі виконавчого листа, призначити страхові виплати. Сталося це майже через рік з дня загибелі годувальниці. Проте і після цього, керівництво робочого органу Фонду не змирилося з вердиктом на користь інваліда І групи, натомість звернулося з касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого Суду. «В нашій системі такий порядок. – прокоментував дії керівництва відділення начальник управління виконавчої дирекції Фонду в Хмельницькій області, Заслужений працівник соціальної сфери Л.Новіцький. – Якщо почали судитися, то змушені йти до кінця…».
Для того, аби перевірити правдивість цих слів, я поцікавився, як аналогічні питання розв’язуються у сусідніх областях. «Для встановлення утриманців у судовому порядку нам достатньо рішення суду першої інстанції, - повідомив начальник управління виконавчої дирекції Фонду у Вінницькій області Михайло Олійник… ». А ось його колега з Буковини Михайло Розман зазначив, що в аналогічних випадках тамтешні робочі органи можуть дійти до апеляційного суду, але то вже в крайніх випадках. Що стосується Тернопільщини, то тамтешній керівник управління виконавчої дирекції повторив те, що з самого початку повідомив автору його колега з Хмельниччини.
Виходить, в кожному регіоні по-різному? А якщо так, то як, все-таки, необхідно поступати в таких випадках? Робити так, як вважають за потрібне на Хмельниччині та Тернопільщині, тобто, як сказав Л.Новіцький, «йти до кінця», чи поступати так, як це робиться в інших названих областях? Це питання є далеко не риторичним, адже серед утриманців загиблих є люди, які не можуть собі самостійно дати раду, які обділені долею, які, залишившись наодинці зі свою бідою, без рідної людини, змушені, аби вижити, просити милостиню. Автор адресує це питання Правлінню Фонду, оскільки зайва судова тяганина, спровокована ситими та задоволеними життям працівниками робочих органів Фонду, підриває в людей віру в справедливість, створює соціальну напругу в суспільстві. А Фонд створювався якраз для того, аби повернути людям цю віру, захистити потерпілих та членів їх сімей від свавілля роботодавців, які знаходили різні приводи для того, аби уникнути, передбачених діючим на той час Законом «Про охорону праці», соціальних виплат.

На фото адвокат В.Дацьков.
Voltaren
технология заливки ленточного фундамента от а до я свидео

Коли не пиріг, то й не пирожися,
коли не швець (не тямиш), то й не берися
Українське народне прислів’я

У четвертому номері журналу «Охорона праці» (2011р.) опубліковано статтю власного кореспондента С.Колесника «Приховування нещасних випадків: п’ять причин», за яку автор за підсумками всеукраїнського конкурсу отримав заохочувальний приз. Оскільки С.Колесником зроблено ряд посилань на законодавство про охорону праці, публікація привернула увагу не лише спеціалістів цієї галузі, а й правників. Одному з представників цієї професії і надаємо слово.
Алла Грицишина, юрисконсульт управління Держгірпромнагляду по Хмельницькій області
У публікації наведено п’ять, на думку автора, причин приховування нещасних випадків. Якщо коротко викласти їх суть, то це, нібито: відсутність між роботодавцями та працівниками належно оформлених трудових відносин, необізнаність потерпілих із своїми правами в разі настання з ними нещасного випадку, недосконалість чинного законодавства в частині кваліфікації виробничих травм, недостатня відповідальність роботодавця за настання нещасного випадку та відсутність в державі єдиного реєстру даних про кількість травм. Уважно проаналізувавши зазначене, вважаю, що названі С.Колесником причини приховування нещасних випадків аж ніяк не є ними.
Причини приховування виробничих травм, в тому числі із смертельними наслідками, дуже прості. Це, насамперед, страх роботодавця нести кримінальну відповідальність за порушення вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що призвело до травмування чи загибелі працівника, небажання нести матеріальні збитки у зв’язку з можливими заборонними санкціями посадових осіб Держгірпромнагляду, які, зазвичай, вживаються за результатами перевірки, що проводиться позапланово у зв’язку з настанням травми, боязнь втратити імідж благополучного роботодавця. Саме із зазначених причин окремі роботодавці вже підбирають прийнятні для себе способи приховування нещасного випадку, окремі з яких назвав у своїй публікації її автор. Це є моє бачення порушеної проблематики, з яким можна погоджуватися, або продовжувати дискусію.
А тепер перейдемо до більш детального аналізу. Першою причиною приховування нещасних випадків автор статті вважає «…Виконання робіт без оформлення трудових відносин між роботодавцем і робітником – основна причина відсутності розслідування травмувань, вона позбавляє травмованих на виробництві соціального захисту.» У даному випадку вважаю за недоцільне робити таке категоричне судження. Справа в тому, що відсутність між роботодавцями та найманими працівниками належно оформлених трудових відносин не є підставою для того, аби, не брати на облік нещасного випадку, що стався на виробництві. Сьогодні є чимало перевірених практикою способів довести факт виробничої травми, навіть якщо трудові відносини мали прихований характер.
Для підкріплення своїх слів наведу такий приклад. У поточному (2011) році до управління Держгірпромнагляду по Хмельницькій області звернулася громадянка обласного центру, повідомивши, що її чоловік Р. 19.01.2011 року загинув у ДТП при виконанні трудових обов’язків, однак нещасний випадок було приховано приватним підприємцем К., у якого він працював водієм. При перевірці фактів, викладених у зверненні, державний інспектор встановив, що письмовий трудовий договір між роботодавцем та працівником було розірвано ще 29.12.2010р., тобто майже за місяць до настання нещасного випадку. Проте, як пояснили свідки, після цього Р. фактично продовжував працювати на автомобілі, який належить підприємцю.
Враховуючи, що згідно вимог ст.24 Кодексу законів про працю трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично допущено до роботи, керівництво управління Держгірпромнагляду по Хмельницькій області було готове призначити спеціальне розслідування нещасного випадку. Але приватний підприємець категорично відмовився направляти відповідне повідомлення, яке мало стати підставою для створення відповідної комісії. З метою вирішення даної проблеми, було організовано направлення скарги дружини потерпілого до прокуратури, яка, натомість, офіційно доручила наглядовому органу провести спеціальне розслідування, що й було зроблено.
За результатами спеціального розслідування були складені акти за формою Н-5 та Н-1, нещасний випадок кваліфіковано як пов’язаний з виробництвом. На підставі результатів розслідування робочим органом Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (далі – Фонд) було призначено страхові виплати утриманцям потерпілого. Той факт, що роботодавець не сплачував за потерпілого страхових внесків до Фонду не стало перепоною для цього. Описаний приклад не є поодиноким на Хмельниччині.
Аналогічні випадки траплялися і в попередні роки. У 2007 році за матеріалами спеціального розслідування нещасного випадку, що стався з працівником, який не був офіційно прийнятий на роботу, прокуратурою обласного центру було порушено кримінальну справу за ч.1 ст.272 (Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою) та за ч.1 ст.172 (Грубе порушення законодавства про працю) Кримінального кодексу України відносно роботодавця. У подальшому судом було визнано роботодавця винним у вчинені та приховуванні злочину, відтак призначено відповідне покарання. Вирок вступив у силу.
Звичайно, відсутність трудового договору великою мірою провокує роботодавця на те, аби не брати на облік виробничої травми, якої зазнав нелегальний працівник, оскільки керівник підприємства усвідомлює, що в противному разі факт наявності прихованих трудових стосунків, як мовиться, вилізе йому боком. Але такі маніпуляції в разі каліцтва чи загибелі потерпілого роботодавцю рано чи пізно спливають на поверхню і тоді роботодавцю приходиться нести відповідальність за все зразу, як це описано вище.
Щодо наступної тези С.Колесника: «…Серед застрахованих у Фонді працівників є певна кількість таких, які не знають, що при настанні нещасного випадку його необхідно розслідувати. Та й обізнані у своїх правах працівники у більшості не бажають іти на конфлікт з роботодавцем або погоджуються на «подачки» власників підприємств», яку автор публікації видає за другу причину, то вона теж є передумовою, що сприяє приховуванню, хоча й не дуже вагомою.
Справа в тому, що працівникам, які не обізнані із своїми правами, у переважній більшості випадків знайдеться кому підказати, як діяти в разі ушкодження здоров’я на виробництві, починаючи з медиків під час лікування травми, закінчуючи соціальною рекламою, відзнятою Фондом, яка час від часу з’являється на телебаченні. Тим більше, що законодавством не обмежено строку на подачу звернення потерпілого чи його сім’ї щодо призначення розслідування або спеціального розслідування прихованого нещасного випадку.
Передбачено також встановлення факту трудового каліцтва в судовому порядку у разі ліквідації суб’єкта підприємницької діяльності, де працював потерпілий. Упродовж двох останніх років в управління Держгірпромнагляду по Хмельницькій області надійшов цілий ряд судових рішень, якими зобов’язано місцевий наглядовий орган призначити комісію із спеціального розслідування та скласти акт за формою Н-1 у зв’язку з нещасними випадками, які трапилися на виробництві у 70-х та 80-х роках минулого століття і не були розслідувані.
Стосовно працівників, які, знаючи про свої права, не наполягають на розслідуванні нещасного випадку, боячись втратити роботу, то більшість з них активно порушують дане питання після звільнення з роботи. Навіть, якщо з часу настання нещасного випадку минув не один рік.
Третьою причиною приховування нещасних випадків Сергій Колесник вважає його способи: «Вітчизняна особливість класифікації нещасних випадків полягає у тому, що вони можуть бути не пов’язаними з виробництвом з ряду причин (незадовільний стан здоров’я, необережність, перебування у стані алкогольного сп’яніння або наркотичного сп’яніння…)»
Найімовірніше, у даному випадку автор переплутав схожі за звучанням, але різні за значенням слова: «класифікація» та «кваліфікація». Але навіть якщо так, то не зрозуміло чому кваліфікація нещасних випадків на пов’язані і не пов’язані з виробництвом, є проблемою.
Доцільно прокоментувати і наведені у дужках зазначеної тези випадки, при яких травми, на думку автора, вважаються такими, що не пов’язані з виробництвом.
Якщо нещасний випадок стався внаслідок раптового погіршення стану здоров’я працівника під час виконання ним трудових (посадових )обов’язків, то комісіями з їх розслідування, здебільшого, спеціального, в такому разі, можуть кваліфікуватися, як не пов’язані з виробництвом. Але в таких випадках членами відповідних комісій детально перевіряється наявність на робочому місці працівника небезпечних чи шкідливих виробничих факторів. Якщо є, то з’ясовується у лікувально-профілактичних закладах, чи могли вони спричинити погіршення стану здоров’я.
Крім цього, з’ясовується чи проходив працівник медичний огляд, чи не протипоказана йому за станом здоров’я виконувана робота. І лише після цього члени комісій вирішують пов’язана травма з виробництвом, чи ні.
Із твердження С.Колесника випливає, що у випадку, коли працівник отримав травму внаслідок необережності, то вона вважається такою, що не пов’язана з виробництвом. Але ж це – нісенітниця! Навіть, якщо хтось з вітчизняних роботодавців та створених ними комісій з розслідування робить такі висновки, то це не означає, що таке дійство є однією з причин приховування нещасних випадків. Це, всього-на-всього, є одним із способів їх приховування від обліку. Згідно вимог Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 року №1112 (далі - Порядок) особиста необережність працівника у жодному разі не є підставою для того, аби випадок кваліфікувати як не пов’язаний з виробництвом.
Само собою розуміється, що перебування працівника в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння теж не може бути однозначним приводом для того, аби не брати на облік нещасний випадок, що з ним стався, навіть якщо внаслідок негативного впливу алкоголю, чи наркотичних засобів потерпілий отримав отруєння. Досить часто трапляються випадки, коли працівник травмується, знаходячись в стані алкогольного сп’яніння і саме воно є основною причиною травмування. Але однозначно вважати, що такі випадки не пов’язані з виробництвом не можна. Чинний Порядок передбачає, що такий висновок можна робити лише тоді, коли потерпілий, який перебував в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння стані ще до нещасного випадку був відсторонений від роботи в установленому порядку, а також за відсутності технічних та організаційних причин його настання.
Якщо технічні причини можуть бути відсутні, то, як показує практика, організаційні, у переважній більшості випадків, є, оскільки дуже рідко працівники в неадекватному стані відсторонюються від роботи.
Тепер щодо, так званої, четвертої причини приховування нещасних випадків, яка викладена автором наступним чином: «За взятий на облік нещасний випадок роботодавець, відповідальний за порушення вимог законодавства про охорону праці, несе покарання, хоч і символічне (штраф від 85 до 170грн.), а за його приховування відповідальність взагалі законодавчо не встановлена».
Із зазначеним судженням погодитися не можу. У даному випадку слід внести ясність. По-перше, за взяття на облік нещасного випадку відповідальність не передбачена. У разі настання нещасного випадку відповідальність може нести як роботодавець, так і інша посадова особа дії або бездіяльність якої стали причиною настання виробничої травми. Такі дії або бездіяльність полягають у недодержанні вимог законодавчих і нормативно-правових актів з охорони праці. За це, до речі, може наступити не лише адміністративна відповідальність, як стверджує автор статті, а й кримінальна.
Про такі випадки йшлося, зокрема, в статтях першого заступника прокурора Хмельницької області В.Твердохліба «Винен – сідай на лаву підсудних» та керівника прес-служби даної установи Л.Коцюк – «Не хочеш мати проблем із законом – дотримуйся його», опублікованих, відповідно, у третьому (2008р.) та одинадцятому (2011р.) номерах журналу «Охорона праці», інших публікаціях даного видання. Складається враження, що С.Колесник рідко читає журнал, в редакції якого працює.
По-друге, приховування роботодавцем нещасного випадку – це пряме порушення вимог ст.22 Закону України «Про охорону праці», яка передбачає обов’язок роботодавця організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків. А за недодержання вимог даної норми передбачена адміністративна відповідальність.
П’яту причину приховування нещасних випадків автор сформулював так: «В Україні відсутня єдина система збору та аналізу інформації про травматизм, у тому числі виробничий. Дані про загиблих і травмованих на виробництві за звітами Міністерства охорони здоров’я, Держгірпромнагляду, Держкомстату та Фонду відрізняються, причому суттєво». У даному випадку погоджуюся, що дійсно звіти зазначених інстанцій дещо різняться: одні ведуть оперативний облік, інші обліковують виробничі випадки по кількості складених актів за формою Н-1 тощо. Але яке відношення різниця у звітах зазначених установ має до приховування окремого нещасного випадку конкретним роботодавцем? У чому автор тут побачив зв’язок - не зрозуміло. Як на мене, то роботодавцям абсолютно байдуже, як звітують державні органи про травматизм і в чому полягає різниця між їх звітами.
В контексті моїх коментарів не витримує ніякої критики і зміст інтерв’ю посадовців, що вміщені в статті С.Колесника. Гадаю, що перечитавши їх, читачі зрозуміють, чому.
Підсумовуючи, хочу зазначити, перш ніж братися за розкриття піднятої на сторінках такого популярного видання, як журнал «Охорона праці», теми автор публікації мав би спочатку розібратися в ній, вивчити Порядок, інші нормативно-правові акти, а не збивати з толку читачів та, як кажуть у народі, тулити горбатого до плота. Хоча, якщо взяти за істину зміст вислову Алфреда Чарлз Нордкліфа про те, що «журналістика це – мистецтво пояснювати іншим те, чого сам не розумієш», то знати норми законодавства С.Колеснику було не обов’язково. Йому необхідно лише оволодіти зазначеним в цитаті мистецтвом.

26 неделя беременности авто китайские 2012 фитнес центры спб парашютный спорт москва поэзии функции предпринимательства банковская система китая новини україни сьогодні стили одежды готовые деревянные дома

З першого січня поточного року набрав чинності новий Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року №1232. Необхідність розробки й прийняття нового нормативно-правового акту назріла вже давно, оскільки попередня його редакція не врегульовувала багатьох нюансів, які, зазвичай, виникають з часом у зв’язку із змінами, що відбуваються в суспільному виробництві. Своїми думками та зауваженнями з приводу змісту зазначеного акту ділиться генеральний директор об’єднання організацій роботодавців Хмельницької області Віталій Урбан.

Направляючи свої пропозиції щодо внесення змін та доповнень до Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року №1232 (далі - Порядок), а таких, наскільки мені відомо, на місцях напрацьовано було не мало, всі ми сподівалися, що більшість з них будуть враховані, натомість отримаємо повноцінний нормативно-правовий акт, який би не містив у собі норм, які ще вчора були предметом спорів між роботодавцями і Фондом, Фондом і Держгірпромнаглядом, потерпілими і Фондом тощо. Однак, на превеликий жаль, замість очікуваних уточнень та доповнень, що мали б покласти край суперечкам, адаптувати Порядок до існуючих умов, ми отримали акт, який ще більше віддаляє нас від реалій сьогодення, породжує більше запитань, ніж відповідей, змушуватиме потерпілих оббивати пороги судів та інших інституцій. В новоприйнятому акті я не знайшов відображення жодної із пропозицій, що були відправлені від роботодавців нашої області. І лише зараз оцінив, наскільки якісним і чітким був попередній Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року №1112.
З поміж іншого, вимоги нових норм новоприйнятого нормативно-правового акту заплутані, неконкретні та не реальні. На підтвердження своїх слів зупинюся на окремих з них. Відповідно до п.9 Порядку лікувально-профілактичний заклад повинен з неймовірною оперативністю провести необхідні дослідження і скласти протокол про наявність в організмі потерпілого алкоголю (наркотичних засобів чи отруйних речовин) та визначити ступінь його сп’яніння, зробити висновок про ступінь важкості травм і зазначене надати впродовж доби після надходження запиту роботодавцю Фонду або голові комісії з розслідування. Автори Порядку вважають, що так просто все робиться й не знають, не відають, що на практиці аналізи на вміст у крові алкоголю, наркотичних речовин може зробити далеко не кожна лікарня. Тому зразки відправляються в лабораторії інших лікувально-профілактичних закладів. Мабуть, автори Порядку вважають, що лікувально-профілактичним закладам більше нічим займатися і вищезазначене для них буде першочерговим завданням. Написати гарні за своїм змістом норми це одне, але ж слід враховувати реалії. Дивує, як тільки Міністерство охорони здоров’я могло погодитися на введення такої норми.
Далі – більше. В пункті 12 Порядку регламентується склад комісії з розслідування нещасного випадку, що стався з фізичною особою-підприємцем чи особою, що забезпечує себе роботою самостійно та добровільно застрахована у Пенсійному фонді, сплачуючи при цьому відповідні внески, в тому числі, і на загальнообов’язкове держане соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Зокрема, зазначається, що до складу комісії з розслідування нещасного випадку, який трапився в місті обласного значення включається представник обласної держадміністрації.
Як на мене, дана вимога, щонайменше, викликає посмішку. А потім тривалі роздуми до чого тут обласна держадміністрація при розслідуванні нещасних випадків з підприємцями та особами, що забезпечують себе роботою самостійно? В чому тут логіка? Порівняно невелика Хмельницька область включає шість міст обласного значення, не кажучи вже про великі регіони. Я не заздрю фахівцям облдержадміністрацій, яким доведеться вирішувати вказані питання. І це при тому, що в цих інституціях відсутні фахівці, які мали би займатися питаннями охорони праці. Всі ми знаємо, що на сьогоднішній день в переважній більшості місцевих держадміністрацій немає структурних підрозділів з охорони праці. Хто ж з обласної держадміністрації буде у містах обласного значення розслідувати нещасні випадки з підприємцями, сказати важко.
Знову ж таки, виникає запитання, чому автори Порядку при трактуванні вищезазначеного пункту проігнорували органи місцевого самоврядування міст обласного значення, адже Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» наділив їх контрольними функціями з охорони праці. В той же час, в органах місцевого самоврядування міст обласного значення для виконання відповідних функцій введені посади фахівців з охорони праці, а в обласних центрах - цілі підрозділи. Чи не було б логічним, коли б саме вони брали участь в розслідуванні нещасних випадків з підприємцями та особами що забезпечують себе роботою самостійно, тим більше, що саме в органах місцевого самоврядування здійснюється їх реєстрація?
Певне здивування викликає п.13 Порядку, в якому зазначається, що розслідуванню підлягають нещасні випадки, що сталися з фізичними особами-підприємцями, а також особами, що забезпечують себе роботою самостійно і не застраховані в Пенсійному фонді як платники єдиного внеску за загальнообов’язкове держане соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Найперше, не можу збагнути в чому полягає мета таких розслідувань, коли зрозуміло, що в разі нещасного випадку потерпілий не отримає соціальних виплат у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Порядок абсолютно не регламентує: як проводиться таке розслідування? Чи складається за його результатами акт за формою Н-1? Як заповняти акти за формою Н-5 та Н-1, які розроблялися під нещасний випадок з найманим працівником? Хто такий випадок повинен брати на облік? Як визначати причини нещасного випадку згідно класифікатора, з’ясовувати, які нормативно-правові акти з охорони праці порушено, якщо законодавство з охорони праці не поширюється на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно і зобов’язані самі дбати про особисту безпеку?
Як на мене, то п.13 Порядку є такою собі автономною й чужорідною для даного нормативно-правового акту вставкою, яка має початок і ніякого кінця. Якщо автори Порядку вказали, що вищезазначені нещасні випадки розслідуються, то чому ж не оговорили куди йти потерпілим з актом форми Н-5 та, ймовірно, Н-1 і що з ними робити. Складається враження, що цей пункт прописаний так, аби створити видимість, що над новим Порядком дуже багато працювали і зробили його на диво «прогресивним» і «досконалим».
Аналізуючи п.15 Порядку бачимо, що підстави за яких випадок визнається пов’язаним з виробництвом дещо розширено в порівнянні з нормами попереднього Порядку. Проте в останньому абзаці зазначається, що пов’язання нещасного випадку з виробництвом аж ніяк не означає гарантований соціальний захист потерпілому. Справа в тому, що окремо розроблено підстави, за яких випадок вважається страховим (додаток 6 до Порядку). А вони не узгоджені з переліком підстав, при яких складається акт про нещасний випадок на виробництві. Виходить, що комісією може бути складено акт за формою Н-1, а потерпілий не матиме права на соціальний захист. Це ж парадокс!
До прикладу, підпункт 2 пункту 16 говорить, що не визнаються пов’язаними з виробництвом нещасні випадки які сталися внаслідок: «використання в особистих цілях без відома роботодавця транспортних засобів, устаткування, інструментів, матеріалів тощо, які належать або використовуються підприємством (крім випадків, що сталися внаслідок їх несправності, що підтверджено відповідними висновками)». Виходить, що випадки, які сталися внаслідок несправності транспортних засобів, устаткування, інструментів, матеріалів роботодавця незалежно від мети їх використання потерпілим вважаються пов’язаними з виробництвом. Однак, такі випадки випадково чи спеціально автори Порядку не включили в перелік страхових. Аналогічно упущено з переліку страхових випадків і ті з них, що стаються з працівниками, які перебували в стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, однак не були до настання нещасного випадку відсторонені від виконання роботи.
Не зовсім зрозумілою є норма, що закладена в п.22 Порядку. В ній чітко зазначено, що після закінчення періоду тимчасової непрацездатності, або у разі смерті потерпілого внаслідок виробничої травми, роботодавець складає повідомлення про наслідки нещасного випадку за формою Н-2 і надсилає його організаціям і особам, яким надсилалися акти за формою Н-5 та Н-1. Тут наче б то все зрозуміло, як діяти у випадках закінчення періоду тимчасової непрацездатності потерпілого працівника або його смерті. Але в цьому ж пункті далі говориться, що в разі смерті працівника внаслідок отриманих раніше травм слід робити вже інше – терміново подавати письмове повідомлення (згідно додатку 2 Порядку) про нещасний випадок установам, організаціям, яким надсилалися акти за формою Н-5 та Н-1. Судячи із змісту останнього абзацу п.37 Порядку, у таких випадках проводиться спеціальне розслідування. Тоді навіщо повідомлення за формою Н-2, коли ати попереднього розслідування всеодно будуть скасовані по завершенню спеціального розслідування?
Не можу обминути увагою п.31 Порядку розслідування, який описує як розслідуються нещасні випадки, що сталися внаслідок катастроф, аварій чи пригод (подій) на транспорті. Зокрема тут вказано, що відомості про обставини і причини таких катастроф, аварій чи пригод (подій) на транспорті, а також осіб, які допустили порушення вимог законодавства передаються у 10-денний строк після закінчення розслідування відповідними органами підприємству, працівником якого є потерпілий. У разі якщо роботодавець не отримав від відповідних органів зазначених відомостей протягом місяця з моменту події комісія складає акт за формою Н-5 і при наявності підстав акт за формою Н-1. Після отримання відомостей про обставини і причини відповідної події, а також осіб які допустили порушення вимог законодавства, ним складається висновок за формою Т-1.
Ну, до цього моменту, хоч процедура і надто вже складна, але, зрештою, все зрозуміло. Далі ідуть фантазування авторів Порядку. Навіщось висновок за формою Т-1 повинен бути погоджений з територіальним органом Держгірпромнагляду, який не розслідував цього випадку. І що ж тут погоджувати, коли висновок за формою Т-1 заповнюється чітко згідно офіційної інформації, отриманої від компетентного органу, який розслідував відповідну катастрофу, аварію чи подію на транспорті. Як на мене – це черговий нікому не потрібний крок до нікому не потрібної плутанини. Але на цьому ще не крапка. Після погодження висновку за формою Т-1, він розсилається представникам органів та установ, яким були надіслані акти Н-5 та Н-1. А далі взагалі цікаве говориться в цьому ж таки п.31 Поряду. Незрозуміло звідки замість вислову відомості про катастрофи, аварії та пригоди на транспорті, з’являється вислів матеріали розслідування катастроф, аварій та пригод на транспорті. Але ж це - різні речі.
Якщо певні відомості про таку надзвичайну подію роботодавець ще може отримати як відповідь на свій запит від компетентних органів, що проводили розслідування, то матеріали всього розслідування роботодавцю ніхто не надасть, тим більше якщо мова ітиме про правоохоронні органи. А п.31 Порядку вимагає, що саме матеріали розслідування катастроф, аварій та пригод на транспорті, підготовлені відповідними органами, повинні зберігатися разом з матеріалами розслідування нещасного випадку на виробництві. Аналогічні вимоги викладені і в п.40 стосовно спеціального розслідування таких випадків. Так, що зазначена плутанина різними за змістом висловами авторами Порядку свідчить про ще дві «мертві» норми.
Коли звернути увагу на розроблену форму висновку Т-1, то вона дуже дивна. Судячи із змісту, в ній мають заповнюватися відомості лише про спеціальне розслідування, а судячи з того, що її має підписувати лише роботодавець, то вона підходить тільки для оформлення матеріалів звичайного розслідування, оскільки при оформленні матеріалів спеціального - її може підписувати також голова відповідної комісії чи представник робочого органу Фонду.
П.38 Порядку розслідування також викликає подив та цілковите нерозуміння окремих положень. Зокрема, в абзаці 5 вказано, що до складу комісії із спеціального розслідування включається «представник органу управління підприємства» або місцевої державної адміністрації у разі, коли зазначений орган відсутній. Мені особисто кидається у вічі поява нового терміну - «представник органу управління підприємства». Орган управління є на кожному підприємстві. Він визначений установчими документами. В залежності від форми власності підприємства органом управління є керівник, рада, правління чи інший орган. Якщо орган управління підприємством є на кожному підприємстві, то не зрозуміло навіщо передбачений варіант з місцевою держадміністрацією.
Зазначена плутанина виливається в ще одну проблему, бо ж виходить, що сьогодні згідно вимог п.38 Порядку необхідно включати до складу комісії із спеціального розслідування представника роботодавця або самого роботодавця, і представника органу управління підприємства, який також є безпосередньо представником від роботодавця, або самим роботодавцем. Участь же представника від вищестоящої організації, а саме органу, до сфери управління якого належить підприємство, не передбачено. Як бачимо, знову відсутня будь-яка логіка. Можу в даному випадку припустити, що хтось із авторів нового Порядку, переробляючи на новий лад аналогічний пункт із попереднього Порядку вирішив, що прописаний в ньому термін «представник органу, до сфери управління якого належить підприємство» гарніше буде звучати, як «представник органу управління підприємства». Однак при цьому не врахував, що зазначені терміни мають абсолютно різний зміст.
На цьому зауваження до п.38 Порядку не вичерпуються. Як уже зазначалося, абзацом 5 передбачено, що в разі відсутності органу управління підприємства, до складу спеціальної комісії включається представник місцевої держадміністрації. Але ж тут не враховано, що повноваження цих державних інституцій не поширюються на територію міст обласного значення. А участь в роботі спеціальної комісії представників органів місцевого самоврядування цих адміністративних одиниць не передбачено.
Абсолютно новою нормою в Порядку є п.43. Він передбачає, що під час спеціального розслідування, в разі необхідності в проведенні лабораторних досліджень, випробувань, технічних розрахунків, експертизи, у тому числі судово-медичної, утворюється експертна комісія органом, який утворив спеціальну комісію, із залученням фахівців відповідних організацій, органів влади, незалежних експертів. І всі ці заходи здійснюватимуться за рахунок роботодавця. Як на мене, тут багато плутанини, якої не розгледіли і самі автори Порядку.
Зокрема, в усіх випадках смертельного травматизму в обов’язковому порядку проводиться судово-медична експертиза за рахунок держави, її результати на запит голови комісії із спеціального розслідування дає відповідна медична інституція, хоч і без особливого ентузіазму. В усіх інших випадках судмедекспертиза може бути призначена лише згідно доручення прокурора або суду. Тому експертна комісія, яку мали на увазі автори Порядку, ніякої ролі в проведенні судово-медичної експертизи, відігравати не може. Для того, аби замовити будь-яку експертизу стосовно обставин та причин нещасного випадку експертна комісія, як така, не потрібна. Експертні дослідження може замовити і голова комісії, аби лише роботодавець мав змогу оплати вартість цієї послуги. Тому ідея з експертною комісією гарно звучить, а практичного змісту не має, окрім зайвих клопотів.
Змушує замислитися і останній абзац п.47 Порядку, в якому зазначено, що в разі групового нещасного випадку із смертельними наслідками, який стався внаслідок аварії, за умови визнання спеціальною комісією його таким, що пов’язаний з виробництвом, складаються, підписуються і затверджуються протягом десяти робочих днів тимчасові акти за формою Н-1 на кожного потерпілого для здійснення страхових виплат. Чому при одиночних смертельних нещасних випадках не складаються тимчасові акти? Хіба в таких випадках сім’ї менше страждають? Чому сім’ям одних загиблих робляться певні поступки, а інших - ні? І потім, законодавством про соціальне страхання від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання чітко передбачено, що підставою для здійснення виплат є два акти Н-5 та Н-1. Що робитимуть сім’ї лише з актом форми Н-1, який сам по собі не дає права на отримання соціальних виплат? Про це чомусь ніхто не подумав.
Як на мене, то наслідком введення в дію нового Порядку стануть тривалі судові тяжби між потерпілими, їх сім’ями з одного боку та робочих органів Фонду – з іншого. Запобігти цьому може лише внесення до діючого Порядку відповідних змін та доповнень, в тому числі тих, що надійшли з Хмельниччини.

дизайн лестничных проемов

І день іде, і ніч іде.
І голову схопивши в руки,
дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?..
Т.Шевченко

Верховна Рада України двічі розглядала проект однієї і тієї ж постанови, спрямованої на вдосконалення системи управління охороною праці, усунення небезпечних та шкідливих виробничих факторів, поліпшення соціального захисту потерпілих тощо, але так і не прийняла її. За підсумками першого розгляду проект постанови було направлено на доопрацювання, за підсумками другого – взагалі відхилено та знято з розгляду. Про те, наскільки така «законотворчість» вищого законодавчого органу є послідовною та виваженою розмірковує журналіст Василь Сопільняк.

Як відомо, 17 листопада 2010 р. на виконання доручення Президента України щодо аналізу існуючої системи управління охороною праці та підготовки пропозицій щодо її докорінного реформування відбулись парламентські слухання на тему: «Про стан промислової безпеки та охорони праці». У своїх виступах учасники слухань тоді відзначили недосконалість існуючої СУОП, нормативної бази з охорони праці, низький рівень профілактичної роботи, незадовільні умови праці тощо. Наголошувалося, що рівень виробничого травматизму в Україні у розрахунку на 100тис. працюючих є одним з найвищих у Європі. За даними Держкомстату України, кожен третій працює в умовах дії шкідливих виробничих факторів, рівень яких у кілька разів перевищує допустимі. А це - прямий шлях до виникнення професійних захворювань, заподіяння збитків працівнику та державі.
Для розв’язання проблем охорони праці, що накопичилися упродовж останніх десятиліть, учасники зазначених парламентських слухань, серед яких було чимало фахівців та науковців, напрацювали цілий ряд слушних та логічних, на думку автора, пропозицій та рекомендацій на адресу уряду. Серед них: прийняття Загальнодержавної цільової соціальної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2012 – 2016 роки; поновлення роботи Національної ради з питань безпечної життєдіяльності населення при Кабінеті Міністрів України; створення структурних підрозділів з охорони праці в органах державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, як це передбачено ст.34 та ст.35 Закону «Про охорону праці». Розробка та внесення на розгляд Верховної Ради України законопроектів: про внесення змін до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» щодо виведення державного нагляду з промислової безпеки та охорони праці зі сфери дії закону; про ратифікацію окремих Конвенцій Міжнародної організації праці (МОП) з питань охорони праці. Прийняття постанов: про систему виявлення, оцінки та управління професійними ризиками; про визначення та статистичний облік показників ушкодження здоров‘я працездатного населення у зв‘язку з небезпечними та шкідливими умовами праці, виробничо-обумовленої захворюваності, зниження імунітету, прискорення старіння та порушення репродуктивних функцій працівників.
Центральним органам виконавчої влади у межах їх повноважень рекомендувалося: забезпечити поступовий перегляд та приведення нормативно-правових актів з питань охорони праці до сучасних вимог з урахуванням адаптації національного законодавства у сфері охорони праці з Європейським законодавством та міжнародними актами; розробити і внести на розгляд Кабінету Міністрів України проекти державних цільових програм відновлення промислової медицини в Україні та профілактичних заходів із запобігання професійних захворювань і професійних отруєнь у працівників, зайнятих на виробництвах із шкідливими умовами праці.
Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України пропонувалося: забезпечити участь у фінансуванні заходів, визначених загальнодержавною, галузевими і регіональними програмами поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Розробити нормативно-правові акти щодо економічної зацікавленості страхувальників у створенні безпечних та нешкідливих умов праці шляхом запровадження механізму віднесення підприємств до іншого класу професійного ризику з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійних захворювань на підприємстві.
Міністерству охорони здоров’я України спільно з соціальними партнерами - підготувати проект наказу щодо затвердження Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу для відповідної оцінки умов праці працівників та атестації робочих місць; розробити проект наказу щодо порядку проведення в закладах охорони здоров’я обов’язкового обстеження потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві (отруєння) на наявність в організмі алкогольних, наркотичних чи токсичних речовин з використанням технічних засобів;
3 грудня 2010р.Комітет з питань соціальної політики та праці подав на розгляд Верховної Ради проект постанови про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про стан промислової безпеки та охорони праці». При поіменному голосуванні, яке відбулось через 20 днів, тобто, 23 грудня, проект було повернуто на доопрацювання. Через рік, 20грудня 2011р. вищий законодавчий орган розглянув доопрацьований варіант даного проекту. Проте, як вже повідомлялося в першому номері журналу «Охорона праці» (2012р.), за результатами свого голосування Верховна Рада відхилила його та зняла з розгляду. Але чому? Невже передбачені проектом постанови заходи, спрямовані на поліпшення профілактики виробничого травматизму, втратили свою актуальність? Як свідчать факти, ні і ще раз ні!
Упродовж минулого року внаслідок відсутності на державному та регіональних рівнях чіткої і дієвої системи управління охороною праці, недосконалості технологічних процесів, застарілості основних фондів, недотримання роботодавцями вимог безпеки, несвоєчасне усунення травмуючи факторів тощо на підприємствах в установах та організаціях України при виконанні своїх трудових обов’язків загинуло 685 працівників. І це дуже прикро, бо ці люди, всі як один, на останніх виборах до Верховної Ради сподівалися, що обирають до парламенту кращих представників нації, які будуть дбати про їхнє благополуччя, захищатимуть їхні права, в тому числі, на безпечну працю. Проте, як недавно з’ясувалося, в багатьох своїх обранцях вони глибоко помилилися, за що поплатилися найдорожчим, що в них було – своїм життям.
Але продовжимо сумну розповідь про відчайдушні спроби окремих парламентаріїв якось зарадити справі, добитися хоч якогось зрушення у питаннях охорони праці. В цьому зв’язку слід зазначити, що 5 липня минулого року, тобто за кілька місяців до того, як Верховна Рада відхилила проект постанови про Рекомендації парламентських слухань та зняла його з розгляду, на засіданні парламенту було відхилено законопроект (реєстраційний №8485), яким його автори - народні депутати України Хара В.Г.та Єгоренко Т.В. пропонували шляхом внесення змін до статей 87, 89, 90 Бюджетного кодексу України включити видатки на охорону праці до видатків державного бюджету і видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, а також здійснюються з бюджетів Автономної Республіки Крим, обласних, районних бюджетів, бюджетів міст республіканського і обласного значення. Ініціатором відхилення вищезазначеного законопроекту став Комітет Верховної Ради України з питань бюджету.
До слова буде сказано, внесення на розгляд Верховної Ради проекту постанови про рекомендації парламентських слухань та законопроекту про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо включення видатків з охорони праці до видатків державного бюджету тощо – це не єдині спроби Комітету з питань соціальної політики та праці, окремих народних депутатів, добитися розв’язання наболілих проблем охорони праці. Ще 7 жовтня 2009р.зазначеним Комітетом на своєму засіданні було обговорено питання про практику застосування законодавства про охорону праці Держгірпромнаглядом.
Судячи із змісту рекомендацій, висловлених за результатами обговорення даного питання на адресу Кабінету Міністрів, члени Комітету зрозуміли, що у вирішенні питань охорони праці далеко не все залежить від наглядового органу. Відтак констатували, зокрема, що на державному рівні не створено ефективної СУОП, у функціонуванні якої обов’язкову участь брали би місцеві держадміністрації та органи місцевого самоврядування, звернули увагу урядовців на відсутність відповідного фінансового, кадрового та організаційного забезпечення у вирішенні цього питання.
Судячи з того, що переважна більшість висловлених Комітетом з питань соціальної політики та праці рекомендацій на адресу уряду та проектів документів винесених на розгляд Верховної Ради залишаються не виконаними, то, як сказав класик сучасності: маємо те, що маємо. І це дуже прикро. Виходить, даремно точилися дискусії на засіданнях Комітету, на парламентських слуханнях, даремно фахівці та науковці намагалися переконати виконавчу владу у необхідності прийняття доленосних для багатьох виборців рішень, спрямованих на підвищення рівня безпеки праці, усунення штучно створених перепон у здійсненні належного нагляду за проведенням робіт підвищеної небезпеки, функціонуванні системи управління охороною праці, реалізації регіональних програм і таке інше. Даремно всі, кого болить душа за справу, сподівалися на те, що висловлені ними пропозиції будуть враховані при реалізації державної політики в сфері охорони праці.
Як на мене, то зволікання у виконанні урядом та зняття з розгляду Верховною Радою напрацьованих рекомендацій учасників парламентських слухань свідчить про те, що далеко не всі можновладці, народні обранці, як слід усвідомлюють їх актуальність та свою персональну відповідальність за долю тих, хто стоїть зараз за верстатом, вирощує хліб, добуває вугілля. А ті, що добре все розуміють, будучи фактичними «владельцами заводов, газет, пароходов» та маючи власний бізнес, не хочуть ускладнювати собі життя. Справа в тому, що в разі прийняття до реалізації напрацьованих фахівцями рекомендацій новоспечені «мистеры Твистеры» змушені будуть тратити чимало коштів на підвищення існуючого рівня охорони праці, заміну застарілого обладнання, впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, здійснювати механізацію та автоматизацію технологічних процесів тощо. А це може вдарити по їхній кишені.
За повідомленням Голови Комітету з питань соціальної політики та праці В.Хара, 6 липня 2011 року члени парламентського формування на своєму засіданні розглянули законопроект про внесення змін до деяких нормативно-правових актів України щодо впорядкування здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та охорону праці (реєстр. № 8484), та рекомендували Верховній Раді України, прийняти його за основу. Сьогодні зазначений законопроект очікує свого розгляду у Верховній Раді.

Хочеться сподіватися, що при його розгляді переможе здоровий глузд, адже в нашому парламенті ще не перевелися народні депутати, котрі вболівають за долю своїх виборців. Серед них Голова Комітету з питань соціальної політики та праці В.Хара, його заступник О.Шевчук, члени профільного Комітету та цілий ряд народних обранців (всього-217), які проголосували за прийняття проекту постанови про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про стан промислової безпеки та охорони праці» за основу. Той факт, що при розгляді даного питанні були присутні лише 330 народних обранців із 450, свідчить про те, що ще не все втрачено, адже невідомо, яку позицію у питаннях охорони праці займає решта парламентаріїв. Не всі ж вони, врешті-решт, є олігархами, які втратили совість і яким «по цимбалах» у яких умовах гнуть спини наші співвітчизники. Тим більше, що багато хто з народних депутатів за час своєї каденції встиг не раз побувати у економічно розвинених країнах світу, а, відтак бачили як дбають про безпеку праці та культуру виробництва тамтешні «мистеры Твистеры».

Гадаю, на наступних виборах до Верховної Ради наші співвітчизники будуть більш обачними та далекоглядними, а тому віддадуть свої голоси не за тих, хто дбає лише про власні інтереси, а за тих, хто вболіває за долю простих людей, причому, не на словах, а на ділі.

Небезпека швидше приходить,
коли нею легковажать
Латинське прислів’я

Буде хліб – буде і пісня, - кажуть у народі. На превеликий жаль, як показує практика, ця приказка збувається не скрізь і не завжди. В засіках Ярмолинецького хлібоприймального пункту (ХПП) ТОВ «Хмельницькхлібопродукт», до прикладу, вирощеного селянами хліба завжди було достатньо, але, незважаючи на це, упродовж двох останніх років тут не до пісень. Натомість, будні членів трудового колективу сповнені суму та жалю за двома загиблими на виробництві колегами.

Василь Сопільняк, член Національної спілки журналістів України

Рахунок працівникам, які спочили в Бозі прямо на робочих місцях внаслідок нещасних випадків, було відкрито 1 лютого позаминулого (2010) року під час відвантаження зерна жита з одного складу в інший. Обставини трагедії настільки банальні, що, знайомлячись з ними, мимовільно починаєш обурюватися, чому при здійсненні цієї, не складної операції сталося нещастя. Чому ніхто з посадових осіб не здійснював контролю за дотриманням елементарних вимог безпеки працівниками, які були залучені до цього? Чому взагалі таке можливе на сучасному виробництві?
Але перейдемо ближче до суті. Отримавши того фатального дня наряд на відгортання зерна жита від стіни складу до приймального люка, через який збіжжя поступало на нижній конвеєр, двоє робітників, не чекаючи поки воно по нахиленій підлозі самопливом зсунеться до отвору, після чого буде зупинено механізм, вилізли на зерно і почали мовчки спостерігати за його рухом. При цьому один з них, 20 річний хлопець незчувся, як основна маса збіжжя зсунулася і він опинився на схилі настилу. Як тільки це сталося, неборака під власною вагою почав раптово сповзати в бік люку.
Помітивши як потерпілий безпорадно борсається в зерні, напарник спробував, було, допомогти колезі. Проте коли зрозумів, що це йому зробити не вдасться, притьмом кинувся на пункт управління конвеєром, з тим, аби оператор зупинив конвеєр. Але того на місці не виявилося. Робітник почав очима шукати вимикач, але через схвильованість та метушню не зміг його знайти (про те, що додаткова кнопка «стоп», призначена для аварійної зупинки конвеєра, знаходиться при вході в приміщення складу, де вони з напарником працювали, він не знав).Повертаючись на місце пригоди, напарник, нарешті, уздрів оператора. Проте, дії оператора, яка, довідавшись про біду, миттю вимкнула конвеєр, були вже запізнілими. Коли всі, хто почув про пригоду, кинулися в склад, сердешного, вже не було видно з під зерна…
Відповідно до висновку судмедекспертизи, потерпілий помер від механічної асфіксії внаслідок попадання в дихальні шляхи зерна та стискування грудної клітки і живота.
Як потім з’ясувалося, трагедія стала логічним розвитком подій, адже не тільки працівник, який загинув, та його напарник були допущені до роботи без відповідного навчання з охорони праці, а навіть майстер, котрий мав би здійснювати керівництво вантажо-розвантажувальними складськими роботами

. За висновком комісії із спеціального розслідування, відповідальність за настання даного нещасного випадку лежить на посадовцях підприємства, які не забезпечили додержання працівником елементарних вимог нормативно-правових актів з охорони праці і, перш за все, норм закладених у Типовому положенні про порядок проведення навчання та перевірки знань з питань охорони праці.
Кожного разу, коли на підприємстві при виконанні трудових обов’язків стається нещасний випадок, роботодавець, за логікою, має зробити все необхідне, аби біда не повторилася. Задля цього, в першу чергу, вживаються заходи щодо усунення причин, що призвели до нещасного випадку, інші заходи, спрямовані на запобігання виробничому травматизму. Проводяться додаткові інструктажі та навчання з питань охорони праці, причини та обставини трагедії обговорюються на зборах трудового колективу, засіданнях профспілкового комітету, усуваються недоліки у функціонуванні системи управління охороною праці (СУОП), активізується діяльність громадських інспекторів з охорони праці тощо.
Якщо внаслідок нещасного випадку працівник загинув, чи отримав важку травму – стан охорони праці на підприємстві, зазвичай, обговорюється в місцевій державній адміністрації - на засіданні створеної нею ради з питань безпечної життєдіяльності населення. За результатами аналізу обставин та причин трагедії розробляються рекомендації щодо недопущення аналогічної біди в майбутньому. Робочий орган Фонду, в свою чергу, допомагає роботодавцю в опрацювання СУОП тощо.payday loans online
Як не прикро, всі ці та інші заходи виконуються далеко не скрізь і не завжди. Це повною мірою стосується Ярмолинецького ХПП ТОВ «Хмельницькхлібопродукт», місцевої держадміністрації, робочого органу Фонду. Але про це трохи пізніше.
Після трагедії прокуратура району порушила кримінальну справу проти посадовців, які, на її думку, допустили порушення, що призвели до нещасного випадку. Проте один із них не визнав інкримінованої йому вини під час розгляду справи в суді і оскаржив висновки комісії із спеціального розслідування. В зв’язку з цим, місцевим органом Держгіпронагляду було призначено повторне спеціальне розслідування. Проте після його завершення зміст висновків членів комісії не влаштував прокуратуру. В неї виникли сумніви щодо їх повноти, об’єктивності та достовірності. З огляду на це вона зажадала від місцевого наглядового органу призначення ще одного повторного (третього за рахунком) розслідування нещасного випадку. В ході його проведення відповідальними за нещасний випадок було визнано генерального директора ТОВ «Хмельницькхлібопродукт» Ловчикова Олександра Олексійовича, його заступника Бакуна Юрія Івановича та майстра, який мав здійснювати контроль за дотриманням підлеглими вимог безпеки (прізвище не називаю, оскільки його в даний час вже немає серед живих). Проте, як не дивно, суд, який розглядав справу, не знайшов підстав для притягнення посадових осіб до відповідальності.
А тепер щодо вжиття заходів, спрямованих на попередження виробничого травматизму в майбутньому. На превеликий жаль, загибель працівника, тривале досудове та судове слідство, нервове напруження, в якому перебували підсудні під час його проведення, не стали пересторогою на майбутнє для посадовців ТОВ «Хмельницькхлібопродукт», зокрема, його виробничого підрозділу - Ярмолинецького ХПП. Судячи з виявлених, в ході проведеної з 27 по 31 травня минулого (2011р.) оперативної перевірки, проведеної державними інспекторами своє ставлення до додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці тут ніхто і не думав переглядати.
Як видно з матеріалів перевірки, ряд посадових осіб (в тому числі генеральний директор Ловчиков О.О. його заступник Нижник С.В., технік-технолог Онищук А.В.), не пройшли навчання з питань охорони праці, товариство не отримано відповідного дозволу на продовження виконання робіт, експлуатацію, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. Незакінчений будівництвом сушарно-складський комплекс, на який, до речі, відсутня проектна документація, був запущений в роботу без прийняття в експлуатацію, технологічний процес переробки та обробки зерна виконувався не за затвердженою для даного виду робіт схемою, наказом по підприємству не були призначені відповідальні особи за безпечне виконання вантажо-розватажувальних, внутрішніх складських і транспортних робіт тощо.
Оскільки ці та інші порушення вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що були виявлені в ході оперативної перевірки, створювали безпосередню загрозу життю та здоров’ю працівників, розпорядженням керівника місцевого органу Держгіпромнагляду від 2 червня минулого (2011р.) №295 була заборонена експлуатація норії, стрічкових транспортерів зерносушарки, електрообладнання, будівництво та експлуатацію сушарно-складського комплексу, виконання вантажо-розвантажувальних та інших робіт підвищеної небезпеки. Крім цього, посадових осіб, які не дотримувалися законодавства про охорону праці і цим самим піддавали небезпеці людей, було притягнуто до адміністративної відповідальності. Серед них – головний інженер товариства Годованюк Володимир Володимирович, заступник генерального директора Нижник Сергій Володимирович, енергетик Крисюк Юрій Іванович. Забігаючи наперед, зазначу, що заступник генерального директора Нижник С.В. через місяць був повторно оштрафований за невиконання законних вимог посадової особи, що містилися в розпорядженні керівника місцевого органу Держгірпромнагляду, а, точніше, самовільний пуск в роботу обладнання, експлуатація якого була заборонена.
Але продовжимо хід висвітлення подій у хронологічній послідовності з тим, аби читачі могли дати свою оцінку діям, чи бездіяльності деяких інституцій, які холоднокровно спостерігали за поєдинком місцевого органу Держгірпромнагляду з роботодавцем та його представниками, замість того, аби втрутитись у справу, тобто, відреагувати відповідно до наданих Законом повноважень. Адже коли б це було зроблено, то вдалось би уникнути повторної трагедії, яка розігралася на Ярмолинецькому ХПП після вжиття керівництвом управління Держгіпромнагляду заборонних та штрафних санкцій.
Йдеться, перш за все про прокуратуру району. Після проведення вищезазначеної перевірки місцевий орган Держгірпромнагляду відповідно до вимог наказу Держгіпромнагляду від 27 лютого 2008р., №37, звернувся з поданням до прокуратури Ярмолинецького району, в якому, повідомивши про виявлені порушення, звернув увагу прокурора на наявність ознак злочину передбаченого ч.1 ст.272 Кримінального кодексу та попросив прийняти рішення (в порядку ст.97 Кримінально-процесуального кодексу) щодо порушення кримінальної справи стосовно посадовців, які ігнорують вимоги нормативно-правових актів з охорони праці. Це було зроблено 20 червня минулого (2011р.).
Поки в прокуратурі думали-гадали яких заходів вживати, 27 червня, тобто через тиждень після того, як було надіслано зазначене подання, під час завантаження залізничного вагону зерном кукурудзи з металевих ємкостей загинув один з майстрів. Під час спроби усунути зсередини величезної металевої ємкості пробки, що утворилася в отворі, через який проходило збіжжя, він був затягнутий у зерно, де молодшого командира виробництва спіткала така ж доля, як одного з робітників близько 1,5 року тому…
Аналізуючи обставини та причини трагедії, комісія із спеціального розслідування прийшла до висновку, що причинами нещасного випадку стали: експлуатація сушарно-складського комплексу без відповідного дозволу наглядового органу, керівництво якого заборонило її, без завершення автоматизації та дистанційного управління технологічним процесом відвантаження зерна, відсутність належного контролю за додержанням працівниками правил поводження з механізмами та устаткуванням, допуск до виконання обов’язків заступника генерального директора з виробництва Нижника С.В., майстра, на дільниці якого сталася трагедія, та обслуговуючого персоналу без проходження ними відповідного навчання з питань охорони праці тощо.
За наслідками розслідування (вже вкотре) було заборонено експлуатацію комплексу, іншого устаткування, механізмів підвищеної небезпеки без відповідного дозволу, допускати до керівництва робіт посадових осіб, які не пройшли спеціального навчання з питань охорони праці. Проте, як з’ясувалося 20 грудня минулого року (2011р.) не всі вимоги державних інспекторів були виконані. У цьому автор переконався, коли разом з наглядовцями побував в Ярмолинецькому ХПП. Зокрема, досі продовжується експлуатуватися сушарно-складський комплекс, на який так і не було розроблено проектної документації, не отримано відповідного дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки. У зв’язку з цим до адміністративної відповідальності було повторно притягнуто головного інженера Годованюка В.В. Щодо заступника генерального директора з виробництва Нижника С.В., то він за два дні до перевірки подав заяву на звільнення і не вийшов на роботу.
Що стосується прокуратури району, куди півроку тому було направлено подання щодо притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб, які ігнорують вимоги безпеки, продовжують піддавати невиправданому ризику життя та здоров’я своїх підлеглих, не виконують вимог місцевого органу Держгіпромнагляду (навіть після накладення адміністративних стягнень, в тому числі, повторних), то вона продовжує зберігати олімпійський спокій. Виходить, існують якісь причини, через які правоохоронний орган не може захистити право працівників Ярмолинецького ХПП на безпечну працю, або в неї є якісь важливіші за життя та здоров’я своїх земляків, платників податків, за рахунок яких утримуються органи прокуратури, справи. А може прокурор району взяв всю відповідальність за безпеку праці на даному об’єкті на себе? Тільки автор щось не пригадує норми Закону, відповідно до якої він міг би це робити.
Своє авторитетне слово у цій справі мала би сказати виконавча влада, адже відповідно до ст.34.Закону «Про охорону праці» вона повинна забезпечувати виконання законів, реалізацію державної політики в галузі охорони праці, здійснювати контроль за додержанням нормативно-правових актів з охорони праці тощо, але вона цього, не зробила. Щоправда, в березні минулого (2011) року рада з питань безпечної життєдіяльності населення місцевої держадміністрації запросила на своє засідання роботодавця, аби обговорити обставини і причини нещасного випадку, що стався ще 1 лютого 2010р. (тобто, ще 14 місяців тому), але той проігнорував дане запрошення і замість себе направив одного з тамтешніх майстрів. То ж принципової розмови з роботодавцем, який відповідно до ст.13 Закону «Про охорону праці» несе персональну відповідальність за додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці, так і не вийшло.
В той же час відповідно до ст.36 Закону «Про місцеві державні адміністрації» виконавча влада району мала право звернутися до власника ТОВ «Хмельницькхлібопродукт» з поданням про притягнення до відповідальності призначеного ним керівника за порушення ним законодавства про охорону праці, але вона ним не скористалася. Невже крім місцевого органу Держгірпромнагляду питання охорони праці нікого в районі не турбує? Цікаво, а що думають з цього приводу в прокуратурі області та обласній державній адміністрації?

Singulair cheap Lynoral

В матеріалі «У тенетах бездушності та правового нігілізму», опублікованому в другому номері журналу Охорона праці» (2010р.) йшлося про те, як два роки тому, а точніше, 6 листопада 2007р., в одному із підприємств Кременецького району, що на Тернопільщині, а саме, ТОВ «Кременецьке молоко», при роботі на заточувальному верстаті отримав травму ока один з тамтешніх працівників. Нагадаю читачам, оскільки утворена роботодавцем комісія, в склад якої, крім посадовців товариства, увійшов страховий експерт місцевого відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань (далі – Фонд), визнала даний нещасний випадок таким, що не пов’язаний з виробництвом, то потерпілий звернувся із відповідною скаргою до територіального управління Держгірпромнагляду по Тернопільській області.
Довідавшись про те, що наслідки отриманої потерпілим травми відносяться до тяжких і можуть призвести до інвалідності, начальник територіального управління 21 грудня 2007р. призначив спеціальне розслідування нещасного випадку. Проте директор товариства Марія Задворна не допустила тоді членів, створеної місцевим державним органом з нагляду за охороною праці комісії, до з’ясування причин та обставин трагедії, натомість розпочала тривалі судові тяжби. Справа передавалася з одного суду до іншого без найменшого сподівання на її можливе завершення. Стан здоров’я потерпілого, тим часом, погіршувався, оскільки йому не вистачало коштів на дорогі ліки.
Найімовірніше, що тяганина продовжувалася б досі, якби після публікації зазначеного матеріалу у справу не втрутився один із заступників прокурора області. Лише після цього, комісія із спеціального розслідування була допущена на підприємство. Невдовзі нею було встановлено, що даний нещасний випадок пов’язаний з виробництвом. Що стосується якості розслідування обставин та причин виробничої травми комісією підприємства, то воно було проведено не кваліфіковано. В складеному акті за формою Н-5 не були вказані дата проходження інструктажів, навчання з питань охорони праці, не чітко описані характеристика місця події та обставини нещасного випадку, не відображена його організаційна причина, хоча вона чітко проглядалася із змісту намічених заходів, спрямованих на недопущення аналогічних трагедії у майбутньому тощо.
Незважаючи на те, що директор упродовж тривалого часу порушувала Закон, не забезпечила належного функціонування системи управління охороною праці, створювала перешкоди виконанню своїх функцій членами комісії із спеціального розслідування тощо, Тернопільська обласна держадміністрація нещодавно нагородила її відзнакою «Честь і слава Тернопільщини» ІІІ ступеня. Даний факт, на думку автора, свідчить, що державна політика в галузі охорони праці на Тенопільщині базується зовсім на інших принципах, аніж ті, які прописані в Законі «Про охорону праці» та Конституції України, тобто, на пріоритеті життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці.
Василь Сопільняк

Благо народу – ось
найвищий Закон
Ціцерон

Щоб з’ясувати, як виконуються вимоги ст. 34 Закону «Про охорону праці» на регіональному рівні, редакція журналу попросила місцеві держадміністрації та Раду міністрів Автономної Республіки Крим відповісти на кілька запитань. Відповіді, що надійшли, засвідчили: далеко не скрізь до виконання передбачених Законом функцій державні органи влади поставилися однаково, створили для цього належні умови.

Василь Сопільняк, член Національної спілки журналістів України

Повноваження – однакові, а от підходи – різні

Відповідно до ст. 34 Закону «Про охорону праці» на Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації покладено здійснення, в межах відповідних територій, цілого ряду повноважень, що стосуються питань збереження життя та здоров’я людей в процесі їх трудової діяльності (зокрема, забезпечення виконання законів та реалізацію державної політики в галузі охорони праці, формування і забезпечення виконання цільових регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, соціальний захист працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці тощо). Для виконання передбачених Законом функцій у вищезгаданих державних органах передбачено створення структурних підрозділів з охорони праці.
Якщо у Київській міській держадміністрації для реалізації передбачених Законом функцій створено і успішно діє відділ охорони праці (який, до речі, є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Державної казначейської служби, печатку тощо), то в інших регіональних органах влади підрозділи з охорони праці, якщо і є, то не є самостійними.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим відповідальність за реалізацію державної політики в сфері охорони праці поклала на Міністерство соціальної політики. За повідомленням Міністра Є.Семичастної у цій структурі забезпеченням реалізації державної політики в сфері охорони займається сектор охорони праці і державної експертизи умов праці управління соціального партнерства, трудових ресурсів, охорони праці і державної експертизи умов праці.
В Дніпропетровській обласній держадміністрації реалізацією державної політики у сфері охорони праці та безпечної життєдіяльності населення опікуються працівники відділу державної експертизи умов праці та охорони праці управління трудових відносин, зайнятості населення та умов праці Головного управління праці та соціального захисту населення. У Миколаївській області ці функції покладено на створені у складі Головного управління відділи зайнятості, трудових відносин, альтернативної служби та охорони праці; у Харківській та Черкаській областях – на відділи охорони праці та експертизи умов праці Головних управлінь, у Львівській області – на відділ охорони праці, використання трудових ресурсів та зайнятості населення Головного управління.
Як бачимо, в названих місцевих держадміністраціях, крім Київської міської, посадове становище осіб, які повинні здійснювати державну політику з охорони праці та контроль за додержанням суб’єктами підприємницької діяльності нормативно-правових актів, не відповідає передбаченим Законом вимогам. Якщо врахувати, що на окремих з них час від часу покладаються не властиві функції, то це аж ніяк не сприяє зосередженню зусиль відповідних посадовців на реалізації державної політики в галузі охорони праці. Це тим більш незрозуміло, бо відповідно до ст. 4 Закону «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується на принципі пріоритету життя та здоров’я працівників.
Вищеназвані недоліки в організації повноцінних служб охорони праці в регіональних органах влади – це, як мовиться, ще півбіди, оскільки зі змісту одержаних листів від місцевих держадміністрацій невідомо, чи збережено в структурах регіональних органів влади хоча б по одному фахівцю з охорони праці. Це, зокрема, стосується Волинської, Донецької, Закарпатської, Запорізької, Полтавської, Рівненської, Сумської, Луганської, Івано-Франківської, Кіровоградської, Тернопільської, Чернівецької, Чернігівської, Херсонської обласних держадміністрацій. До речі, за повідомленням першого заступника голови Волинської облдержадміністрації О. Башкаленка, проблемами охорони праці в області опікується особисто він, до того ж, «є куратором управління Держгірпромнагляду».
У складі Одеської облдержадміністрації за повідомленням заступника голови П. Хлицова, «відсутні підрозділ або посадові особи, які б опікувались питаннями охорони праці в області…Через відсутність відповідного підрозділу з охорони праці в обласній держадміністрації не забезпечується взаємодія з місцевим органом Держгірпромнагляду, робочими органами Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, організаціями профспілок та роботодавців з питань покращання безпеки праці на робочих місцях та соціального захисту потерпілих на виробництві… Відсутні регіональні програми, які б передбачали фінансування заходів з охорони праці».

Скупий платить двічі… і приносить у жертву чужі життя

Що стосується Херсонської облдержадміністрації, то, незважаючи на відсутність фахівців з охорони праці, перший заступник голови В. Білий запевнив, що «промислова безпека у сфері суспільного виробництва області перебуває під пильною увагою обласної держадміністрації». Хто у цій державній установі є тим «пильним оком», яке не тільки тримає в полі зору управління охороною праці, а й вживає конкретних заходів щодо поліпшення ситуації, невідомо.
Упродовж І півріччя поточного року в області отримали виробничі травми 60 працівників, 5 з яких – смертельні (це, до речі, відповідно, на 1 та 2 більше, ніж за аналогічний період минулого року). Якщо питання безпеки праці дійсно є «одним з пріоритетів діяльності державних органів» Херсонщини, як це стверджує перший заступник голови облдержадміністрації, то чому ця обставина не позначилася на стані виробничого травматизму? Чому у цій державній адміністрації (на відміну від Київської міської та деяких інших) немає можливості для утримання якщо не відділу охорони праці, то хоча б 1–2 фахівців, спроможних «пильнувати» питання охорони праці? До речі, це стосується і тих обласних органів влади, на підвідомчих територіях яких за підсумками І півріччя (порівняно з аналогічним періодом минулого року) кількість нещасних випадків на виробництві збільшилась!
Керівники інших обласних держадміністрацій, де упродовж звітного періоду зафіксовано зниження рівня смертельного травматизму, поспішили додати ці показники до своїх досягнень. Однак їх безпосередню участь у підвищенні рівня охорони праці в регіонах ще потрібно довести. Взяти хоча б Луганську область, де кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками зменшилася на 7. Стверджувати, що це пов’язано з виконанням держадміністрацією передбачених Законом повноважень щодо реалізації державної політики з охорони праці, навряд чи варто. Якби це було так, то трагедій на шахтах області, що трапилися наприкінці липня – на початку серпня та забрали життя у 28 гірників, не було б!
У Донецькій облдержадміністрації, судячи із змісту листа-відповіді, що надійшов на адресу редакції, визнали, що відсутність власного відділу охорони праці «порушує цілісність системи державного управління у сфері профілактики виробничого травматизму, що суттєво знижує ефективність роботи у цьому напрямі». Аварія, що сталася в області наприкінці липня на одній із шахт (внаслідок чого загинуло 11 гірників, а 4 – одержали тілесні ушкодження), є «кривавим» підтвердження того, що ефективність роботи з профілактики виробничого травматизму в області залишає бути кращою (як з огляду на кількість об’єктів підвищеної небезпеки, так і за кількістю працюючих на них).
У зв’язку з тим, що внаслідок різних аварій, що сталися через порушення вимог нормативно-правових актів з охорони праці, в Україні гинуть люди, а на усунення наслідків руйнування основних фондів і виплати відшкодувань рідним загиблих витрачаються колосальні кошти, чи не варто було б подбати про впровадження в областях чіткої системи управління охороною праці? Це дало б можливість зберегти життя і здоров’я багатьом нашим співвітчизникам та зекономити велику кількість матеріальних ресурсів.

Залишковий принцип і зайвий клопіт

Оскільки переважна більшість обласних держадміністрацій мотивує відсутність у своїх структурах повноцінних підрозділів з охорони праці тим, що Кабінет Міністрів всупереч ст. 34 Закону «Про охорону праці» до цього часу не затвердив Типового положення про такі підрозділи, то чи не настав час порушити питання щодо усунення цих неузгодженостей на державному рівні? Тим більше, що уряд мав би у тримісячний термін з дня набуття чинності Закону (тобто до 1 квітня 2003 р.), забезпечити приведення органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів у відповідність з ним. Ніхто не має права нехтувати закон! Особливо, коли йдеться про створення підрозділу, який має стояти на сторожі життя та здоров’я працюючих: гірників, хліборобів, будівельників, машинобудівників, енергетиків, лісозаготівельників тощо.
Заради справедливості варто сказати, що всі без виключення місцеві держадміністрації висловилися за прийняття проекту постанови Кабінету Міністрів «Деякі питання реалізації повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі охорони праці», яким передбачено створення в обласних та районних держадміністраціях відділів охорони праці. Тоді виникає запитання: чому б за такої одностайності головам облдержадміністрацій не порушити це питання перед Прем’єр-міністром? Чому досі немає політичної волі для ухвалення такого необхідного для суспільства питання?
Якби керівництво областей по-справжньому переймалося реалізацією державної політики в галузі охорони праці та несло персональну відповідальність за стан виробничого травматизму, то в регіональних органах влади знайшлась би можливість для створення і утримання підрозділу з охорони праці. З іншого боку, в більшості місцевих держадміністрацій добре розуміють, що створення в своїх структурах повноцінного відділу охорони праці нічого, крім головного болю, не принесе, адже відповідні фахівці почнуть не тільки давати пропозиції щодо притягнення до відповідальності роботодавців за невиконання колективних договорів, зокрема, їх розділів «Охорона праці», в яких містяться комплексні заходи, щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а й порушувати питання про виділення з обласних та районних бюджетів коштів на виконання цільових програм (виділення таких коштів з бюджету Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань сьогодні, фактично, заблоковано), а це вже зайвий клопіт, який нікому з них не потрібен. Прикро, але факт, при просуванні по службі, нагородженні державними нагородами, присудженні почесних звань гірка статистика виробничого травматизму чомусь до уваги не береться! Звичайно, набагато вигідніше бути куратором управління Держгіпромнагляду, яким себе вважає перший заступник голови однієї з обласних держадміністрації, і при цьому створювати ілюзію, ніби на обласному рівні влада переймається проблемами охорони праці. Це набагато простіше, аніж займатися реалізацією державної політики!

Хто вболіває за безпеку, той вкладає в неї кошти

Успішному розв’язанню назрілих проблем, пов’язаних із створенням здорових і безпечних умов праці сприяє реалізація відповідних цільових програм. Незважаючи на відсутність на державному рівні Програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, в переважній більшості областей такі програми є, і вони реалізуються (хоча і не такими темпами, як того вимагає ситуація). Винятком є лише хіба що Одеська, Рівненська, Тернопільська області. В Одеській - як вже зазначалося, цільова програма навіть не розроблялася. У Рівненській - регіональна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2011–2015 роки, як повідомив заступник голови облдержадміністрації С. Сад, лише формується. На виконання попередньої програми, що була прийнята на 2009–2010 роки на охорону праці в області витрачено 770 тис. грн. У Тернопільській - цільова програма вже розроблена, але не розглянута (читай – не затверджена) на сесії обласної ради. За поясненням заступника голови облдержадміністрації Миколи Головача, це трапилося через те, що «Верховна Рада до цього часу не затвердила Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2011–2015 рр.».
Що стосується Автономної Республіки Крим, то, як повідомив редакцію журналу перший заступник Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим П. Бурлаков, «питання охорони праці та профілактики виробничого травматизму знайшли своє відображення у Програмі економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим на 2011 р.», затвердженій наприкінці минулого року Верховною Радою Автономної Республіки Крим. За словами П. Бурлакова, «у ході реалізації заходів Програми у 14 районах та містах автономії у встановленому порядку затверджено та реалізуються програми (заходи) покращання умов і охорони праці…» Крім цього, за даними Міністерства соціальної політики автономії, питання збереження життя та здоров’я працівників у процесі їх трудової діяльності передбачені Програмою соціального захисту і зайнятості населення Автономної Республіки Крим на 2011–2013 рр. (яка реалізується). Передбачено, зокрема, здійснення роботодавцями комплексних заходів щодо усунення шкідливих і небезпечних факторів, забезпечення працівників засобами індивідуального захисту, навчання з питань охорони праці, контроль за здійсненням атестації робочих місць за умовами праці тощо.
Щодо виділення коштів на реалізацію заходів, спрямованих на створення здорових і безпечних умов праці, то за повідомленням Міністерства соціальної політики Автономної Республіки Крим, випливає, що джерелами фінансування є бюджет автономії (в межах кошторисних призначень), а також місцеві бюджети та суб’єкти господарювання. За офіційними даними, в поточному році бюджетні установи та підприємства автономії повинні направити на реалізацію заходів з охорони праці не менше 5,1 млн. грн., з бюджету Автономної Республіки Крим на це буде виділено не менше 1,5 млн. грн. Було б дуже добре, щоб сталося так, як планується, адже якщо такі кошти будуть виділені та використані за призначенням, то чимало проблем у питаннях створення здорових і безпечних умов праці на підприємствах автономії буде вирішено.
Судячи із змісту листів, що надійшли з обласних держадміністрацій, не шкодують коштів на реалізацію Програм щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на Черкащині, Херсонщині, Чернігівщині та Хмельниччині. Разом з тим звертає на себе увагу строкатість виділених на виконання передбачених Програмою заходів сум. Якщо, скажімо, на Чернігівщині з моменту її прийняття (тобто з 2008р.) на це було витрачено 705 тис. грн., то на Черкащині – понад 1,5 млн. грн.
Що стосується Хмельниччини, то варто процитувати інформацію більш детально, оскільки, судячи з її змісту, на реалізацію Програми тут, нібито, використано стільки коштів, що іншим областям навіть не снилося!
«…В області затверджена та діє Програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2006–2011 рр., йдеться в листі першого заступника голови облдержадміністрації В.Гаврішка. – Минулого року 8,2 млн. грн. підприємствами та організаціями було виділено на забезпечення працюючих засобами індивідуального і колективного захисту, а також понад 1 млн. грн., – на заходи щодо попередження травмуванню працівників від ураження електричним струмом… На заходи з охорони праці в агропромисловому комплексі було виділено понад 3 млн.грн…Фінансування в минулому році зазначеної Програми з місцевих бюджетів склало 5млн.грн., кошти підприємств становили 58,8 млн. грн. На виконання заходів з охорони праці на поточний рік Програмою передбачено 8,12 млн. грн.».
Важко судити, наскільки реальними є ці цифри. Зазначу лише, що жодна з облдержадміністрацій, які направили до редакції інформацію про виділення коштів на виконання заходів з охорони праці, такими солідними цифрами не оперувала. Тому автор залишає за собою право найближчим часом з’ясувати, що конкретно зроблено на Хмельниччині для поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і яку суму коштів було на це витрачено.
Надіслані дані про стан фінансування заходів з охорони праці в розрізі областей України наведено у таблиці.

Краще гірка правда, ніж солодка омана

Незважаючи на те, що редакція поставила конкретні запитання щодо фінансування в областях цільових програм з охорони праці, деякі облдержадміністрації ухилилися від конкретних відповідей. Залишається незрозумілим, чи виділення коштів у межах відповідних територій не передбачено, чи передбачено, але місцевим держадміністраціям невідомо, в яких обсягах? Це, зокрема, стосується Луганської, Миколаївської, Закарпатської та Донецької обласних держадміністрацій. Щоправда, остання повідомила, що в ході реалізації заходів (читай – Програми) поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища у Донецькій області на 2008–2012 рр. з метою зниження рівня травматизму на ряді шахт впроваджено телекомунікаційні системи, які дають можливість здійснювати контроль за виробничим процесом, поліпшено виробниче середовище та мікроклімат на робочих місцях у ВАТ «Енергомашспецсталь» тощо. Інформація щодо фінансування заходів у поточному році та їх виконання в інших галузях області для редакції залишилася таємницею.
Що стосується Закарпатської облдержадміністрації, то виконуючий обов’язки голови І. Бушко лише повідомив про існування Програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2008–2011 рр. та підкреслив, що «головне завдання цього документа – змінити підходи посадовців до вирішення існуючих проблем, підвищити відповідальність та якість роботи згідно з функціональними обов’язками в цій галузі». Виходячи із змісту процитованого фрагмента інформації, можна припустити, що Програма, про яку йдеться, це щось на зразок посадових настанов з охорони праці для безвідповідальних керівників підприємств, установ та організацій.
А ось керівництво Кіровоградської, Запорізької, Житомирської, Львівської та Київської обласних держадміністрацій не стали приховувати проблеми, що пов’язані з виконанням цільових програм. Натомість, чесно і відкрито повідомили про справжній, на їх думку, стан речей. Це свідчить про те, що ці керівники готові до відкритого діалогу на сторінках нашого видання і зацікавлені в тому, щоб якомога швидше розв’язати проблеми, що накопичилися в галузі охорони праці.
Так, за повідомленням заступника голови Житомирської обласної держадміністрації В. Курницького, незважаючи на те, що Програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2008–2012 рр. розроблена з метою реалізації комплексу заходів щодо зниження рівня виробничого травматизму та професійної захворюваності, створення здорових і безпечних умов праці, хід її реалізації місцевими органами державної виконавчої влади не контролюється через відсутність в їхніх структурах відповідних підрозділів та фахівців.
А от яку відповідь надіслав заступник голови Запорізької обласної держадміністрації М. Ярмощук: «Починаючи з 2008 р. фінансування Програми передбачалося за рахунок коштів обласного бюджету на суму 629 тис. грн. та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (далі – Фонд) на суму майже 3,5 млн. грн. У поточному році на фінансування Програми з обласного бюджету заплановано виділити 200 тис. грн., з Фонду – 472,4 тис. грн. Однак зазначені кошти ні у минулих, ні в поточному роках не виділялися. Характерно, що при цьому на рахунок Фонду у вигляді страхових внесків та інших надходжень в 2010 р. надійшло майже 145 млн. грн., а видатки становили 87 млн. грн.. Обласна держадміністрація неодноразово зверталася до правління Фонду з листами про виділення коштів на фінансування окремих заходів Програми, однак ці звернення залишилися безрезультатними».
Чимало нарікань на відсутність фінансування цільових програм з боку Фонду надійшло і з інших областей України. За повідомленням Львівської обласної держадміністрації, через те, що з державного, обласного, міських та районних бюджетів кошти не виділяються, виконання Програми затягується. Кошти з Фонду виділяються лише на проведення навчання посадових осіб підприємств і придбання нормативних актів та літератури.
Актуальна думка, на погляд автора, висловлена керівником Кіровоградської облдержадміністрації. Відповідно до Закону «Про охорону праці», – йдеться в листі, – створення здорових і безпечних умов праці покладається на роботодавців. Відповідно до ст. 19 витрати на це для підприємств (що не утримуються за рахунок бюджету) та фізичних осіб, які використовують найману працю, повинні становити не менше 0,5% від суми реалізованої продукції (з 01.01.2011 р. - 0,5% від фонду заробітної плати – Примітка автора). Та на практиці більшість роботодавців ці вимоги ігнорують. Головна причина – економічна незацікавленість дбати про поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на підприємстві, оскільки власник не несе фінансової відповідальності за ушкодження здоров’я людини на виробництві. Витрати, пов’язані з відшкодуванням заподіяної здоров’ю потерпілого шкоди, лягають на Фонд.
До речі, щоб повернути роботодавців обличчям до питань охорони праці Київська облдержадміністрація запропонувала внести зміни до Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині введення солідарної фінансової відповідальності (50 на 50%) при виплаті одноразової допомоги потерпілим на виробництві за шкоду, заподіяну внаслідок ушкодження здоров’я при виконанні трудових обов’язків.
У зв’язку з тим що Фонд виділяє для виконання заходів з охорони праці незначні суми в основному на проведення навчання, Львівська обласна держадміністрація запропонувала розробити на державному рівні механізм повернення певного відсотку коштів страхових внесків підприємств відповідних регіонів на виконання Програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. За необхідність фінансування цільових програм з охорони праці висловилися Хмельницька, Кіровоградська та деякі інші обласні держадміністрації.

Епілог

Всі, хто вболіває за благополуччя своїх співвітчизників, у тому числі й автор цих рядків та його колеги по роботі – журналісти редакції, плекають надію на те, що представницька та виконавча влада нашої країни зверне увагу на ситуацію, що склалася у питаннях щодо фінансового забезпечення та організації виконання місцевими держадміністраціями покладених на них Законом повноважень у галузі охорони праці. Ми сподіваємося, що представники влади дослухаються до зауважень та пропозицій, що містяться у матеріалі, з тим, щоб поліпшити роботу з охорони праці, звести до мінімуму кількість потерпілих на виробництві.

Шановна редакція журналу «Охорона праці»!

Від усього серця дякую тобі за ту підтримку, яку ти виявила моїй дочці Боровській Л.Ф., надрукувавши у восьмому номері журналу (2011р.) статтю нашого земляка В.Сопільняка «Замість милосердя – бездушність і крутійство». Усвідомлюючи, як несправедливо поступили з моєю кровинкою на роботі, як знущаються над нею в Чемеровецькій лікарні, як байдуже поставилася санепідстанція, прокуратура та влада району до розгляду її скарг, я мало не помер від образи. Невже моя дочка, яка понад 20 років всі свої сили віддавала підприємству, яка завжди була на хорошому рахунку у начальства, портрет якої поміщався на дошці пошани Закупнянського ХПП, не варта того, щоб до неї держава та роботодавець віднеслися по-закону, по-людськи, зрештою, по-християнськи?
Диктую цього листа і відчуваю, як по щоках течуть сльози, як клубок душить горло і щемить серце. І не тільки тому, що я не можу допомогти своїй дочці добитися справедливості, а тому, що дожив до такого часу, коли можновладці та скоробагатьки безкарно знущаються над дітьми тих, хто в боротьбі з лютим ворогом докладав всіх сил, аби відстояти свободу і незалежність своєї Вітчизни. Всі, хто боронив свій рідний край від загарбників сподівалися, що вони роблять це задля свободи і кращого майбутнього, задля того, аби їхні діти могли щасливо жити і примножували здобутки держави. А вийшло так, що на зміну одним загарбникам прийшли інші, доморощені, які не тільки розтягнули все народне добро, а й знущаються над тими, хто змушений гнути на них свої спини.
На своєму життєвому шляху я не мало зустрічав чванькуватих та пихатих начальничків, які зверхньо ставилися до простих людей, готові були перегризти горло за кожне необережне слово проти тоталітарного режиму. Тільки ті, здебільшого, їздили на підводах та носили на поясі нагани. Теперішні ж господарі життя гасають на джипах, на їх грудях сяють депутатські значки (ознака недоторканості) та ордени, які їм заробили такі трудяги, як моя дочка. Товстосумів захищає і міліція, і суд, і прокуратура. Трудяг – ніхто, крім жменьки журналістів та профспілкових активістів, які не розгубили своєї совісті.
В кінці статті «Замість милосердя – бездушність і крутійство» зроблено приписку про те, що коли матеріал готувався до друку, моїй дочці була встановлена третя група інвалідності. Оскільки хтось може подумати, що цим самим інцидент вичерпано, хочу повідомити: на превеликий жаль, це не так. Справа в тому, що в посильному листі, який був направлений в обласну МСЕК районна ЛКК не вказала всіх хвороб, які були виявлені Українським державним науково-дослідним інститутом медико-соціальних проблем інвалідності (УДНДІМСПІ), що в Дніпропетровську, Інститутом медицини праці Академії Медичних Наук (ІМП АМН) України, що в Києві. А це такі хвороби, як центральна вестибулярна дисфункція, виражена важкого ступеню III ст., що виражається порушенням статико-кінетичної стійкості III ст., наявністю pNy праворуч, асиметрією ністагменної реакції: гіперфлексії праворуч при помірній гіпорефлексії ліворуч з вираженою сенсорною і вегетативною реакцією праворуч. Ністагм дизритмічний, праворуч зареєстровані «німі» поля. Стадія субкомпенсації низького рівня III ст. вегетативно-сенсорна поліневропатія верхніх і нижніх кінцівок, акрогіпотермія кистей і стоп, хронічний ангіотрофоневроз ХАН – ІІ ст., криптогенний гепатит, обмінний гепатоз, деформуючий бульбіт, хронічний коліт, доліхосигма та інші.
У зв’язку з приховуванням районною ЛКК Чемеровецької райлікарні встановлених вищими експертними установами держави хвороб, обласна МСЕК не змогла визначити справжній стан здоров’я моєї дочки, а, відтак зробити об’єктивний висновок про можливість продовжувати трудову діяльність. Сьогодні дочка не може пересуватися без милиці, а медики та роботодавець пропонують їй працювати прибиральницею. Як же вона може прибирати приміщення на милиці? Це що ж виходить, що однією рукою вона буде опиратися на милицю, а другою буде мочити ганчірку та терти шваброю підлогу? Я вже не кажу, що віддаль з дому до підприємства становить 2,5 км. в один кінець. Що ж це за турбота про жінку, про необхідність якої з високих трибун галасують чиновники всіх мастей та народні обранці? Як на мене, то це - не просто знущання над дочкою, яка скалічіла на роботі, це – звичайна дискримінація жінки, яка притаманна відсталим країнам, а не тим, які прагнуть у Європу.
У статті про поневіряння моєї дочки процитовано слова Митрополита Хмельницького і Старокостянтинівського: «Господь все бачить і все знає, настане час і він кожного спитає, чому той кривдив ближнього».Оскільки слова священної особи не подіяли на кривдників моєї дочки, то, виходить, що вони, або не бояться Суду Всевишнього, або сподіваються, що і там в них знайдуться покровителі. Але ці сподівання даремні. Перед Господом всі рівні. Так що доведеться їм нести відповідальність за свої беззаконня, причому не тільки перед Богом, а й перед історією. Через кілька десятків, чи сотню років, коли наша Україна, нарешті, стане правовою, високорозвиненою країною, і наші потомки перечитуватимуть пожовклі від часу підшивки журналу «Охорони праці», зрозуміють, чиї предки знущалися над своїми співвітчизниками, а, відтак, навряд, чи їхні нащадки будуть в захваті від того, що їхні пращури опинилися на смітнику історії.
Прошу шановну редакцію надрукувати цього листа в журналі, щоб можновладці та товстосуми, які асоціюються в моїй свідомості із сталінськими поплічниками та феодалами, знали, яку оцінку їм дав батько їхньої жертви, який встиг пережити і побачити на своєму життєвому шляху не мало такого, що дає право на таке порівняння.
З повагою Кравець Федір Леонтійович, батько потерпілої, інвалід Великої Вітчизняної війни І групи, кавалер орденів «За мужність» та «Отечественной войны», 86 років. 31614, с.Закупне, Чемеровецького району.