Skip to content


Порушниця Закону в зеніті слави

В матеріалі «У тенетах бездушності та правового нігілізму», опублікованому в другому номері журналу Охорона праці» (2010р.) йшлося про те, як два роки тому, а точніше, 6 листопада 2007р., в одному із підприємств Кременецького району, що на Тернопільщині, а саме, ТОВ «Кременецьке молоко», при роботі на заточувальному верстаті отримав травму ока один з тамтешніх працівників. Нагадаю читачам, оскільки утворена роботодавцем комісія, в склад якої, крім посадовців товариства, увійшов страховий експерт місцевого відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань (далі – Фонд), визнала даний нещасний випадок таким, що не пов’язаний з виробництвом, то потерпілий звернувся із відповідною скаргою до територіального управління Держгірпромнагляду по Тернопільській області.
Довідавшись про те, що наслідки отриманої потерпілим травми відносяться до тяжких і можуть призвести до інвалідності, начальник територіального управління 21 грудня 2007р. призначив спеціальне розслідування нещасного випадку. Проте директор товариства Марія Задворна не допустила тоді членів, створеної місцевим державним органом з нагляду за охороною праці комісії, до з’ясування причин та обставин трагедії, натомість розпочала тривалі судові тяжби. Справа передавалася з одного суду до іншого без найменшого сподівання на її можливе завершення. Стан здоров’я потерпілого, тим часом, погіршувався, оскільки йому не вистачало коштів на дорогі ліки.
Найімовірніше, що тяганина продовжувалася б досі, якби після публікації зазначеного матеріалу у справу не втрутився один із заступників прокурора області. Лише після цього, комісія із спеціального розслідування була допущена на підприємство. Невдовзі нею було встановлено, що даний нещасний випадок пов’язаний з виробництвом. Що стосується якості розслідування обставин та причин виробничої травми комісією підприємства, то воно було проведено не кваліфіковано. В складеному акті за формою Н-5 не були вказані дата проходження інструктажів, навчання з питань охорони праці, не чітко описані характеристика місця події та обставини нещасного випадку, не відображена його організаційна причина, хоча вона чітко проглядалася із змісту намічених заходів, спрямованих на недопущення аналогічних трагедії у майбутньому тощо.
Незважаючи на те, що директор упродовж тривалого часу порушувала Закон, не забезпечила належного функціонування системи управління охороною праці, створювала перешкоди виконанню своїх функцій членами комісії із спеціального розслідування тощо, Тернопільська обласна держадміністрація нещодавно нагородила її відзнакою «Честь і слава Тернопільщини» ІІІ ступеня. Даний факт, на думку автора, свідчить, що державна політика в галузі охорони праці на Тенопільщині базується зовсім на інших принципах, аніж ті, які прописані в Законі «Про охорону праці» та Конституції України, тобто, на пріоритеті життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці.
Василь Сопільняк

Рубрики: Новини.


Не хочеш мати проблем із Законом - дотримуйся його!


Рубрики: Новини.


Нещодавно органами прокуратури Хмельницької області із залученням місцевого управління Держгірпромнагляду завершено перевірки додержання законодавства про охорону праці на підприємствах, в установах та організаціях (далі – підприємства) регіону. Оскільки вони засвідчили наявність чималої кількості порушень вимог нормативно-правових актів, що могли призвести чи призвели до загибелі та каліцтва працівників, то це спонукало прокурорів та державних інспекторів притягти роботодавців та підпорядкованих їм посадовців до відповідальності. Про це і піде розповідь у даному матеріалі.

Лілія Коцюк, керівник прес-служби прокуратури Хмельницької області.

Як відомо, відповідно до ст. 13 Закону «Про охорону праці» роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечити виконання необхідних профілактичних заходів, усунення причин, що можуть призводити до виробничого травматизму і таке інше. На превеликий жаль далеко не на кожному підприємстві виконуються вимоги згаданої норми Закону.
Взяти, до прикладу, гірничо-добувну та будівельну галузі, де упродовж поточного року отримали травми 8 працівників, 3 з яких - із смертельними наслідками. В ході проведених перевірок на підприємствах зазначених галузей було виявлено, відповідно, 397 та 1486 порушень, більшість з яких могли стати причинами повторних нещасних випадків. Серед найбільш характерних - виконання будівельно-монтажних робіт без проектної документації, експлуатація вантажопідіймальних кранів з несправними приладами безпеки, відсутність гірничих відводів, актів про закінчення позамайданчикових та внутрішньо-майданчикових підготовчих робіт і готовності об’єктів, періодичних обстежень споруд (з метою оцінки їх технічного стану), дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки тощо.
До речі, що стосується останніх, то слід зазначити, що отримання таких дозволів – не формальність, як дехто вважає, а свідчення того, що на тому, чи іншому підприємстві створені належні безпечні і здорові умови для проведення робіт підвищеної небезпеки, адже видачі зазначеного документу передує ретельне обстеження (в тому числі, експертне) стану надійності основних фондів, перевірка наявності підготовленого персоналу тощо. Як показує практика, своєчасно забезпечити такі умови здатний не кожен роботодавець. Про це свідчить той факт, що упродовж поточного року управлінням Держгіпромнагляду по Хмельницькій області 40 суб’єктам підприємницької діяльності було відмовлено у видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки.
Реагуючи на вищезазначені та інші порушення, що були виявлені в гірничо-добувній, будівельній та інших інших галузях, у 44 випадках прийняті рішення про призупинення виробництва, винесено 229 розпоряджень про заборону виконання окремих робіт, 43 керівників підприємств притягнуто до адміністративної відповідальності. Само собою розуміється, що заходи реагування на виявлені порушення вимог нормативно-правових з охорони праці у поточному році вживалися не тільки управлінням Держгіпромнагляду, а й органами прокуратури області.
Так за недодержання норм, передбачених ст. 13 Закону «Про охорону праці» у приватному акціонерному товаристві (ПрАТ) «Ямпільська пересувна механізована колона №182, що могло призвести до нещасних випадків з людьми, постановою прокуратури Білогірського району до адміністративної відповідальності притягнуто директора зазначеного підприємства. В зв’язку з тим, що на робочих місцях товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Арсенал-центр» не було створено умов праці, що відповідали б вимогам нормативно-правових актів: не проведено експертного обстеження та позачергового технічного огляду вантажопідіймальних кранів, які відпрацювали свій термін експлуатації, не забезпечувалися безпека технологічних процесів тощо, прокуратурою м.Хмельницького внесено роботодавцю подання про усунення зазначених порушень. Відповідне подання було внесено і керівнику товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ) «Продес», на якому було виявлено аналогічні порушення. Таким же чином відрегувала на недодержання норм ст.22 Закону, а також Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (далі – Порядок) ТДВ «Дунаєвецький маслозавод» прокуратура Дунаєвецького району.
Серед роботодавців, які допускають порушення вимог нормативно-правових актів з охорони праці, значаться і керівники державних підприємств окремих галузей, де є своя відомча служба охорони праці, що мала б здійснювати відповідний контроль. Зокрема, це стосується державного підприємства (ДП) «Хмельницький облаавтодор», що входить до складу публічного акціонерного товариства (ВАТ) державної акціонерної компанії (ДАК) «Автомобільні дороги України». В ході недавньої перевірки тут виявлено факти допуску до роботи працівників, які не пройшли інструктажів та навчання з питань охорони праці, медичних оглядів. Крім цього, на момент перевірки у виробничих підрозділах в незадовільному технічному стані утримувалося виробниче обладнання, засоби колективного та індивідуального захисту, чим порушувалося право працівників на безпечну працю. За наслідками первірки прокуратурою області директору ДП «Хмельницький облавтодор» внесене подання про негайне усунення цих та інших порушень.
За ведення робіт підвищеної небезпеки суб’єктами підприємницької діяльності будівельної галузі без отримання відповідного дозволу Старокостянтинівська міжрайонна прокуратура внесла подання начальнику управління Держгіпромнагляду. Окрім цього, стосовно двох роботодавців відкрито провадження про адміністративне порушення. Подання керівнику органу державного нагляду за охороною праці було внесено і прокуратурою м.Хмельницького з приводу допуску в ТОВ «Альянс-Холдинг» до експлуатації споруд систем газопостачання працівників автозаправної станції без проходження відповідного інструктажу з охорони праці. За наслідками виконання зазначених у поданні вимог роботу станції було призупинено. Аналогічним чином на виявлені порушення реагували упродовж року прокурори Полонського та Ізяславського районів.
Прикро, але факт: істотні порушення законодавства про охорону праці були виявлені і в діяльності місцевих органів влади, на що також довелося реагувати. Так, прокуратурою Красилівського району було внесено відповідний припис голові місцевої держадміністрації з приводу невиконання ст.34 Закону «Про охорону праці», яка передбачає створення і складі очолюваної ним установи структурного підрозділу з охорони праці. У даний час внесений документ знаходиться на розгляді.
Прокуратурою Летичівського району було виявлено порушення вимог ст.36 Закону «Про місцеві державні адміністрації» в частині повноти використання місцевою держадміністрацією права на звернення до власників з поданням про притягнення до відповідальності призначених ними керівників підприємств до відповідальності за порушення законодавства про охорону праці, а також вимог ст.35 Закону «Про охорону праці», яка передбачає затвердження органами місцевого самоврядування цільової програми поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища. З приводу виявлених порушень керівнику Летичівської районної держадміністрації та районної ради також внесено відповідні подання.
У ході проведених перевірок було виявлено ряд кримінально-карних діянь, допущених у сфері охорони праці роботодавцями та службовими особами, в зв’язку з чим органами прокуратури вживалися відповідні санкції. Зокрема, прокуратурою Хмельницького району порушено кримінальну справу щодо директора одного товариств, що знаходиться в с.Грузевиця. Даний керівник допустила найманих працівників до роботи без проведення відповідних інструктажів та навчання з охорони праці, внаслідок чого двоє з них були травмовані (одна з потерпілих отримала каліцтво). Крім цього, роботодавець використовувала найману працю без укладання трудових договорів, не сплачувала до бюджету податків, не здійснювала соціальних внесків тощо. В даний час справа знаходиться на розгляді в суді.
Триває досудове слідство у справі за фактом порушень правил безпеки під час виконання робіт підвищеної небезпеки в Ярмолинецькому філіалі ТОВ «Хмельницькхлібопродукт», що призвело до загибелі одного з тамтешніх працівників. Характерно, що трагедія сталася на сушарно-складському комплексі, експлуатація якого була перед цим заборонена управлінням Держгіпромнагляду. До речі, торік у філіалі вже мав місце аналогічний нещасний випадок із смертельним наслідком, за результатами розслідування якого прокуратура Ярмолинецького району пред’явила було службовим особам обвинувачення та передала справу до суду. Проте місцева Феміда не знайшла підстав для покарання посадовців, які допустили порушення, що призвели до трагедії.
Прокуратурою м.Хмельницького порушено кримінальну справу відносно посадовців одного з товариств, які в порушення вимог нормативно-правових актів з охорони праці допустили особу, яка не мала відповідної кваліфікації, до виконання робіт підвищеної небезпеки, а саме управління мостовим електрокраном. Під час відвантаження металобрухту один з працівників обслуговуючого персоналу отримав важку травму ноги внаслідок падіння з висоти погано закріпленої листової сталі. Слідство у справі триває.
Порушено кримінальну справу за фактом недодержання вимог безпеки службовими особами ВАТ «Подільський цемент» та «Кам’янець-Подільське ремонтно-будівельне управління», оскільки це призвело до людської біди. Внаслідок групового нещасного випадку, що стався, троє працівників отримали опіки тіл, двоє з яких - із смертельними наслідками. Досудове слідство проводиться прокуратурою Кам’янець-Подільського району, на території якого сталася ця резонансна виробнича трагедія.
Всього станом на 1 листопада цього року органами прокуратури області за ознаками злочинів проти безпеки виробництва порушено 7 кримінальних справ. Хочеться сподіватися, що всі вони незабаром будуть розглянуті судами об’єктивно, з тим, аби всі роботавці та посадовці підприємств, з вини яких загинули, чи отримали каліцтво працівники, отримали заслужене покарання, адже як сказав у свій час Леонардо да Вінчі «Кто не карает зла, тот способствует, чтобы оно совершалось».

Рубрики: Новини.


Заслужене визнання


Рубрики: Новини.


Господь нагородить за добрі вчинки
(Друге послання Св. Апостола Павла
до Тимофія, глава 4, вірш1.)

За підсумками конкурсу проведеного за підсумками роботи минулого року Держгірпромнагляд присвоїв звання «Кращий працівник Держгіпромнагляду» групі посадовців місцевих наглядових органів, які сумлінно та добросовісно виконують свої службові обов’язки з нагляду за охороною праці на підприємствах, вимагають від роботодавців усунення небезпечних та шкідливих виробничих факторів, вносять гідний вклад у створення здорових і безпечних умов праці. Серед переможців проведеного конкурсу - начальник відділу державного управління охороною праці та розслідування нещасних випадків управління Держгірпромнагляду по Вінницькій області Олександр Волинець. Про нього і піде мова у даному матеріалі.

Василь Сопільняк, член Національної спілки журналістів України

Із службової характеристики: Волинець Олександр Іванович - надзвичайно організований, відповідальний та педантичний працівник. Відрізняється зібраністю та цілеспрямованістю у досягненні поставленої мети, має аналітичний склад розуму, вміє аргументовано і переконливо відстоювати свою точку зору. Принциповий та вимогливий по відношенню до підлеглих та порушників Закону. Досвідчений фахівець своєї справи…»
Як на мене, то при всіх цих та інших, притаманних О.Волинцю, ділових та чисто людських якостях, він міг стати хорошим директором заводу, ефективним керівником державної, чи представницької гілки влади місцевого рівня, принциповим прокурором, чи успішним бізнесменом…Проте доля розпорядилася по іншому. Закінчивши Вінницький технікум залізничного транспорту, Одеський будівельний інститут та попрацювавши кілька років на виробництві, де виріс до начальника цеху залізобетонних виробів одного з підприємств, О.Волинець продовжив свою трудову діяльність у Подільському територіальному управлінні Держнаглядохоронпраці по Вінницькій області, де спочатку працював держаним інспектором, а пізніше був призначений на посаду начальника ДІОП. Після останньої реорганізації місцевого наглядового органу очолив відділ державного управління охороною праці та розслідування нещасних випадків управління Держгірпромнагляду по Вінницькій області.
Незважаючи на отримані в навчальних закладах блискучі знання та набутий на підприємствах чималий досвід роботи трансформуватися з командира виробництва в наглядовця виявилося справою не простою, адже державний інспектор повинен бути у питаннях охорони праці на голову вище будь-якого посадовця підприємства. А досягти цього було не просто, бо на той час підготовкою державних інспекторів на державному рівні, так як це відбувається сьогодні, ніхто, як слід, не займався. Забігаючи наперед, зазначу, що навчання з питань з охорони праці у встановленому порядку О.Волинець пройшов лише перед призначенням його на посаду начальника інспекції. То ж, молодому інспектору доводилося вчитися на ходу, тобто в процесі роботи.
Велику допомогу у становленні йому у свій час надав тодішній начальник Вінницької ДІОП А. Сілін та головний державний інспектор А.Гудзовський, які сьогодні вже знаходяться на заслуженому відпочинку. Цих два знаних на Вінниччині авторитети-професіонали з питань охорони праці повсякчас ділилися накопиченим досвідом роботи, консультували молодого інспектора в складних питаннях, допомагали зорієнтуватися в неординарних ситуаціях, що виникали під час роботи і, особливо, в процесі розслідування нещасних випадків, що ставалися на виробництві.
Наука йшла, як мовиться, не в ліс, а в голову. За короткий термін часу О.Волинець увійшов у курс справи і почав працювати на рівні із своїми колегами, проявляючи при цьому не тільки високий професіоналізм, а й неабияку принциповість по відношенню до порушників Закону. Хоча під час виконання посадових обов’язків іноді траплялися непорозуміння та казуси, авторитет принципового інспектора від цього лише зростав.
Одного разу, очолюючи комісію із спеціального розслідування нещасного випадку із смертельним наслідком, що стався з вільнонайманим працівником відділу Державної служби охорони Вінницького управління внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ внаслідок експлуатації саморобного електрообігрівача, інспектор прийшов до висновку, що одним з відповідальних осіб за трагедію є начальник цього підрозділу, капітан міліції К. Оскільки допущене даним посадовцем порушення було очевидним, члени комісії погодилися з думкою О.Волинця. Відтак, той склав протокол про накладення на керівника міліцейського підрозділу…адміністративного стягнення. Начальник відділу Державної служби охорони заперечувати не став, натомість поспіхом пішов у банк і заплатив штраф.
Коли про цей факт стало відомо керівництву територіального управління, зчинився переполох, оскільки державний інспектор, як людина цивільна, не мав права складати протокол на атестованого працівника міліції. У підрозділах МВС існує свій порядок притягнення до відповідальності посадовців за невиконання службових обов’язків. Зрозумівши свій промах, молодий інспектор спробував, було, відмінити винесену постанову, але міліцейський начальник, боячись ускладнень по службі, попросив не робити цього…
Проявлена по відношенню до начальника відділу Державної служби охорони принциповість, допомогла О.Волинцю в майбутньому приборкувати зарозумілих та недобросовісних у питаннях охорони праці роботодавців. Якось за наслідками перевірки одного з сільгосппідприємств Шаргородського району державний інспектор заборонив експлуатацію обладнання, яке не відповідало вимогам безпеки, та притягнув до адміністративної відповідальності голову правління. Будучи не згодним з діями О.Волинця, той притьмом кинувся за підтримкою до прокурора району, якого знав ще з шкільної парти. Але той, уточнивши прізвище державного інспектора, порадив небораці мерщій повертатись у господарство та усувати порушення: « Ти, голубе, з ним краще не прирікайся, а роби те, що він вимагає…Недавно цей інспектор за невиконання вимог безпеки оштрафував підполковника міліції (прокурор умисно «підвищив» у званні начальника відділу Державної служби охорони). Так що, іди, працюй і до мене з такими питанням більше не підходь!»
Щось схоже трапилося в свій час в іншому районі. Перевіряючи дотримання Закону «Про охорону праці» в одному з ресторанів, О.Волинець виявив там грубі порушення вимог правил електробезпеки, відтак, заборонив експлуатацію електроустановок. Як на біду саме того дня, надвечір, тут мала відбутися неофіційна частина з нагоди призначення нового керівника силового відомства району. Оскільки приготувати смачну вечерю без електронагрівальних приладів було не можливо, то керівництво району поскаржилося на інспектора в територіальне управління. Але там дали одкоша: «Якщо директор ресторану не спроможний створити безпечні умови праці для підлеглих, то його потрібно замінити, а не скаржитися на інспектора…». То ж бажаючим відмітити призначення нового посадовця району довелося шукати інше місце для проведення урочистого застілля.
Таким же принциповим та вимогливим у питаннях додержання роботодавцями законодавства про охорону праці О.Волинець залишився після підвищення його по службі – переведення на посаду начальника ДІОП. Коли йому, скажімо, ставало відомо про те, що хтось з державних інспекторів не може змусити якогось посадовця поважати Закон, він зразу ж приходив на допомогу. Так було в Іллінецькому районі. Після проведення тут комплексного обстеження стану охорони праці роботодавцям було видано приписи на усунення виявлених порушень. Незважаючи на те, що керівники підприємств, які їх допустили, були притягнуті до адміністративної відповідальності, на окремих підприємствах приписи державних інспекторів залишилися не виконаними. Коли про це стало відомо начальнику ДІОП, той, виїхав на місце та, розібравшись у ситуації, що склалася, видав припис керівнику електромереж району негайно припинити подачу електроенергії на обладнання, яке не відповідало вимогам електробезпеки. Після цього роботодавці, всі, як один, змушені були усунути виявлені державними інспекторами неполадки, що таїли в собі небезпеку для працівників.
Не менш добросовісно виконує свої обов’язки О.Волинець і на посаді начальника відділу державного управління охороною праці та розслідування нещасних випадків. Це тим більш важливо, бо від встановлення причин та обставин отримання травм, в тому числі смертельних, залежить, чи отримає сім’я загиблого, скалічений працівник передбачені Законом «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» одноразову матеріальну допомогу та щомісячні відшкодування. Детальному з’ясуванню всіх причин та обставин трагедій, що, на превеликий жаль, ще мають місце, сприяють теоретичні знання, набутий на виробництві та в наглядовому органі досвід. Для того, аби докопатися до істини, а, відтак, розробити вичерпні заходи щодо недопущення аналогічних нещасних випадків у майбутньому, О.Волинець нерідко обходиться без проведення технічних експертиз. Цим самим економиться робочий час та кошти, необхідні для оплати послуг експертних організацій.
Так, зокрема, було в одному з товариств Жмеринського району, де внаслідок падіння перегородки зернового складу стався груповий нещасний випадок: один працівник загинув, інший – отримав травми з тяжким наслідком. Під час огляду місця події начальник відділу державного управління охороною праці та розслідування нещасних випадків, якого було призначено головою комісії із спеціального розслідування, виявив, що нахил зовнішньої стіни виробничої аварійної будівлі в межах поверху становить 50мм, або 1/5 її товщини, внаслідок чого стався відрив повздовжньої стіни від перегородки в місці перетину. Крім цього, було виявлено місця розморожування, сколювання та вивітрювання кладки підпірних стінок, що і призвело до зниження несучої здатності огороджувальної конструкції фактично до нуля.
Відтак, основною причиною трагедії, що сталася, комісією із спеціального розслідування, яку очолював О.Волинець, було визнано незадовільний технічний стан будівлі зерноскладу. З огляду на це та на те, що при обстеження інших перегородок було виявлено вертикальні тріщини на висоту понад чотирьох рядів кладки з шириною розкриття тріщин по штрабі до 20мм, подальша експлуатація будівлі була заборонена.
Високий професійний рівень, на якому проводиться розслідування виробничих травм і, в першу чергу із смертельним наслідком, глибокий аналіз причин та обставин, що призвели до біди, та уважне ставлення до потерпілих та їх сімей притаманне не тільки керівнику відділу державного управління охороною праці та розслідування нещасних випадків, а й його підлеглим. Про це свідчить той факт, що з моменту створення даного підрозділу в місцевий наглядовий орган та вищестоящі інституції не поступило жодної скарги чи претензії на необ’єктивний висновок комісій із спеціального розслідування, ні з боку потерпілої сторони, ні з боку роботодавців, ні з боку робочих органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань, ні з боку профспілок.
Це, в свою чергу, запобігає створенню соціальної напруги в краї, додає авторитету та іміджу управлінню Держгіпромнагляду, як державній установі, яка приймає законні та виважені рішення, дбає про захист конституційних прав потерпілих та їх сімей (чого, до речі, не можна сказати про деякі інші регіони України). Як не парадоксально, але добросовісне виконання своїх посадових обов’язків працівниками очолюваного О.Волинцем підрозділу, а також робочих органів Фонду та профспілок іноді обертається для керівництва місцевого наглядового органу неприємностями.
Наведу такий приклад. Упродовж І півріччя поточного року на підприємствах краю сталось кілька випадків природної смерті працівників. Незважаючи на те, що й без цього кількість загиблих тут перевищувала кількість смертельно травмованих за аналогічний періоду минулого року, голови комісій із спеціального розслідування наполягли на тому, аби три нещасні випадки було взято на облік, оскільки, на їх думку, для цього були всі підстави. Члени комісії заперечувати не стали. Відтак керівник наглядового органу затвердив акти спеціальних розслідувань, а при підведенні підсумків роботи на засіданні колегії Держігрпромнагляду… отримав догану за зростання рівня смертельного травматизму, ставши, таким чином, заложником добросовісного виконання підлеглими своїх обов’язків.
Як на мене, то той факт, що ні начальник відділу державного управління охороною праці та розслідування нещасних випадків О.Волинець, ні начальник управління Держгіпромнагляду по Вінницькій області А.Коваль заради власної вигоди не спонукали до крутійства членів комісій, як це, іноді, трапляється в інших регіонах в разі настання природної смерті потерпілих та не вдалися до зговору з роботодавцями, свідчить про високу порядність посадовців, про те, що вони не збираються будувати своє благополуччя на неправді, на нечесних поступках та беззаконні. Певен, що саме завдяки таким вірним присязі державними службовцям вдасться викорінити негативні явища, на які в свій час звертали увагу Голова Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці, Голова Федерації профспілок України В.Хара та Голова Держгіпромнагляду О.Хохотва…
Приємно повідомити, що присвоєння О.Волинцю звання «Кращого працівника Держгірпромнагляду» - це не єдина відзнака, якою він удостоєний. За зразкове виконання посадових обов’язків та самовіддану працю у 1999році він був нагороджений нагрудним знаком «Держнаглядохоронпраці» «За доблесну службу», у 2007 – Почесною грамотою територіального управління Держгірпромнагляду, у 2009 – нагрудним знаком Держгіпромнагляду «За доблесну службу» І ступеня.
Хочеться сподіватися, що за ту справу, яку з чистим сумлінням та високим почуттям обов’язку, О.Волинець та його колеги продовжують робити, Держгірпромнагляд колись подбає про удостоєння вірних присязі державним службовцям більш вагомих нагород, адже вони того варті.

Рубрики: До чого призводить відсутність опрацьованої СУОП, Новини.


Під лежачий камінь вода не тече…

Благо народу – ось
найвищий Закон

Ціцерон

Щоб з’ясувати, як виконуються вимоги ст. 34 Закону «Про охорону праці» на регіональному рівні, редакція журналу попросила місцеві держадміністрації та Раду міністрів Автономної Республіки Крим відповісти на кілька запитань. Відповіді, що надійшли, засвідчили: далеко не скрізь до виконання передбачених Законом функцій державні органи влади поставилися однаково, створили для цього належні умови.

Василь Сопільняк, член Національної спілки журналістів України

Повноваження – однакові, а от підходи – різні

Відповідно до ст. 34 Закону «Про охорону праці» на Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації покладено здійснення, в межах відповідних територій, цілого ряду повноважень, що стосуються питань збереження життя та здоров’я людей в процесі їх трудової діяльності (зокрема, забезпечення виконання законів та реалізацію державної політики в галузі охорони праці, формування і забезпечення виконання цільових регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, соціальний захист працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці тощо). Для виконання передбачених Законом функцій у вищезгаданих державних органах передбачено створення структурних підрозділів з охорони праці.
Якщо у Київській міській держадміністрації для реалізації передбачених Законом функцій створено і успішно діє відділ охорони праці (який, до речі, є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Державної казначейської служби, печатку тощо), то в інших регіональних органах влади підрозділи з охорони праці, якщо і є, то не є самостійними.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим відповідальність за реалізацію державної політики в сфері охорони праці поклала на Міністерство соціальної політики. За повідомленням Міністра Є.Семичастної у цій структурі забезпеченням реалізації державної політики в сфері охорони займається сектор охорони праці і державної експертизи умов праці управління соціального партнерства, трудових ресурсів, охорони праці і державної експертизи умов праці.
В Дніпропетровській обласній держадміністрації реалізацією державної політики у сфері охорони праці та безпечної життєдіяльності населення опікуються працівники відділу державної експертизи умов праці та охорони праці управління трудових відносин, зайнятості населення та умов праці Головного управління праці та соціального захисту населення. У Миколаївській області ці функції покладено на створені у складі Головного управління відділи зайнятості, трудових відносин, альтернативної служби та охорони праці; у Харківській та Черкаській областях – на відділи охорони праці та експертизи умов праці Головних управлінь, у Львівській області – на відділ охорони праці, використання трудових ресурсів та зайнятості населення Головного управління.
Як бачимо, в названих місцевих держадміністраціях, крім Київської міської, посадове становище осіб, які повинні здійснювати державну політику з охорони праці та контроль за додержанням суб’єктами підприємницької діяльності нормативно-правових актів, не відповідає передбаченим Законом вимогам. Якщо врахувати, що на окремих з них час від часу покладаються не властиві функції, то це аж ніяк не сприяє зосередженню зусиль відповідних посадовців на реалізації державної політики в галузі охорони праці. Це тим більш незрозуміло, бо відповідно до ст. 4 Закону «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується на принципі пріоритету життя та здоров’я працівників.
Вищеназвані недоліки в організації повноцінних служб охорони праці в регіональних органах влади – це, як мовиться, ще півбіди, оскільки зі змісту одержаних листів від місцевих держадміністрацій невідомо, чи збережено в структурах регіональних органів влади хоча б по одному фахівцю з охорони праці. Це, зокрема, стосується Волинської, Донецької, Закарпатської, Запорізької, Полтавської, Рівненської, Сумської, Луганської, Івано-Франківської, Кіровоградської, Тернопільської, Чернівецької, Чернігівської, Херсонської обласних держадміністрацій. До речі, за повідомленням першого заступника голови Волинської облдержадміністрації О. Башкаленка, проблемами охорони праці в області опікується особисто він, до того ж, «є куратором управління Держгірпромнагляду».
У складі Одеської облдержадміністрації за повідомленням заступника голови П. Хлицова, «відсутні підрозділ або посадові особи, які б опікувались питаннями охорони праці в області…Через відсутність відповідного підрозділу з охорони праці в обласній держадміністрації не забезпечується взаємодія з місцевим органом Держгірпромнагляду, робочими органами Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, організаціями профспілок та роботодавців з питань покращання безпеки праці на робочих місцях та соціального захисту потерпілих на виробництві… Відсутні регіональні програми, які б передбачали фінансування заходів з охорони праці».

Скупий платить двічі… і приносить у жертву чужі життя

Що стосується Херсонської облдержадміністрації, то, незважаючи на відсутність фахівців з охорони праці, перший заступник голови В. Білий запевнив, що «промислова безпека у сфері суспільного виробництва області перебуває під пильною увагою обласної держадміністрації». Хто у цій державній установі є тим «пильним оком», яке не тільки тримає в полі зору управління охороною праці, а й вживає конкретних заходів щодо поліпшення ситуації, невідомо.
Упродовж І півріччя поточного року в області отримали виробничі травми 60 працівників, 5 з яких – смертельні (це, до речі, відповідно, на 1 та 2 більше, ніж за аналогічний період минулого року). Якщо питання безпеки праці дійсно є «одним з пріоритетів діяльності державних органів» Херсонщини, як це стверджує перший заступник голови облдержадміністрації, то чому ця обставина не позначилася на стані виробничого травматизму? Чому у цій державній адміністрації (на відміну від Київської міської та деяких інших) немає можливості для утримання якщо не відділу охорони праці, то хоча б 1–2 фахівців, спроможних «пильнувати» питання охорони праці? До речі, це стосується і тих обласних органів влади, на підвідомчих територіях яких за підсумками І півріччя (порівняно з аналогічним періодом минулого року) кількість нещасних випадків на виробництві збільшилась!
Керівники інших обласних держадміністрацій, де упродовж звітного періоду зафіксовано зниження рівня смертельного травматизму, поспішили додати ці показники до своїх досягнень. Однак їх безпосередню участь у підвищенні рівня охорони праці в регіонах ще потрібно довести. Взяти хоча б Луганську область, де кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками зменшилася на 7. Стверджувати, що це пов’язано з виконанням держадміністрацією передбачених Законом повноважень щодо реалізації державної політики з охорони праці, навряд чи варто. Якби це було так, то трагедій на шахтах області, що трапилися наприкінці липня – на початку серпня та забрали життя у 28 гірників, не було б!
У Донецькій облдержадміністрації, судячи із змісту листа-відповіді, що надійшов на адресу редакції, визнали, що відсутність власного відділу охорони праці «порушує цілісність системи державного управління у сфері профілактики виробничого травматизму, що суттєво знижує ефективність роботи у цьому напрямі». Аварія, що сталася в області наприкінці липня на одній із шахт (внаслідок чого загинуло 11 гірників, а 4 – одержали тілесні ушкодження), є «кривавим» підтвердження того, що ефективність роботи з профілактики виробничого травматизму в області залишає бути кращою (як з огляду на кількість об’єктів підвищеної небезпеки, так і за кількістю працюючих на них).
У зв’язку з тим, що внаслідок різних аварій, що сталися через порушення вимог нормативно-правових актів з охорони праці, в Україні гинуть люди, а на усунення наслідків руйнування основних фондів і виплати відшкодувань рідним загиблих витрачаються колосальні кошти, чи не варто було б подбати про впровадження в областях чіткої системи управління охороною праці? Це дало б можливість зберегти життя і здоров’я багатьом нашим співвітчизникам та зекономити велику кількість матеріальних ресурсів.

Залишковий принцип і зайвий клопіт

Оскільки переважна більшість обласних держадміністрацій мотивує відсутність у своїх структурах повноцінних підрозділів з охорони праці тим, що Кабінет Міністрів всупереч ст. 34 Закону «Про охорону праці» до цього часу не затвердив Типового положення про такі підрозділи, то чи не настав час порушити питання щодо усунення цих неузгодженостей на державному рівні? Тим більше, що уряд мав би у тримісячний термін з дня набуття чинності Закону (тобто до 1 квітня 2003 р.), забезпечити приведення органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів у відповідність з ним. Ніхто не має права нехтувати закон! Особливо, коли йдеться про створення підрозділу, який має стояти на сторожі життя та здоров’я працюючих: гірників, хліборобів, будівельників, машинобудівників, енергетиків, лісозаготівельників тощо.
Заради справедливості варто сказати, що всі без виключення місцеві держадміністрації висловилися за прийняття проекту постанови Кабінету Міністрів «Деякі питання реалізації повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі охорони праці», яким передбачено створення в обласних та районних держадміністраціях відділів охорони праці. Тоді виникає запитання: чому б за такої одностайності головам облдержадміністрацій не порушити це питання перед Прем’єр-міністром? Чому досі немає політичної волі для ухвалення такого необхідного для суспільства питання?
Якби керівництво областей по-справжньому переймалося реалізацією державної політики в галузі охорони праці та несло персональну відповідальність за стан виробничого травматизму, то в регіональних органах влади знайшлась би можливість для створення і утримання підрозділу з охорони праці. З іншого боку, в більшості місцевих держадміністрацій добре розуміють, що створення в своїх структурах повноцінного відділу охорони праці нічого, крім головного болю, не принесе, адже відповідні фахівці почнуть не тільки давати пропозиції щодо притягнення до відповідальності роботодавців за невиконання колективних договорів, зокрема, їх розділів «Охорона праці», в яких містяться комплексні заходи, щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а й порушувати питання про виділення з обласних та районних бюджетів коштів на виконання цільових програм (виділення таких коштів з бюджету Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань сьогодні, фактично, заблоковано), а це вже зайвий клопіт, який нікому з них не потрібен. Прикро, але факт, при просуванні по службі, нагородженні державними нагородами, присудженні почесних звань гірка статистика виробничого травматизму чомусь до уваги не береться! Звичайно, набагато вигідніше бути куратором управління Держгіпромнагляду, яким себе вважає перший заступник голови однієї з обласних держадміністрації, і при цьому створювати ілюзію, ніби на обласному рівні влада переймається проблемами охорони праці. Це набагато простіше, аніж займатися реалізацією державної політики!

Хто вболіває за безпеку, той вкладає в неї кошти

Успішному розв’язанню назрілих проблем, пов’язаних із створенням здорових і безпечних умов праці сприяє реалізація відповідних цільових програм. Незважаючи на відсутність на державному рівні Програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, в переважній більшості областей такі програми є, і вони реалізуються (хоча і не такими темпами, як того вимагає ситуація). Винятком є лише хіба що Одеська, Рівненська, Тернопільська області. В Одеській - як вже зазначалося, цільова програма навіть не розроблялася. У Рівненській - регіональна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2011–2015 роки, як повідомив заступник голови облдержадміністрації С. Сад, лише формується. На виконання попередньої програми, що була прийнята на 2009–2010 роки на охорону праці в області витрачено 770 тис. грн. У Тернопільській - цільова програма вже розроблена, але не розглянута (читай – не затверджена) на сесії обласної ради. За поясненням заступника голови облдержадміністрації Миколи Головача, це трапилося через те, що «Верховна Рада до цього часу не затвердила Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2011–2015 рр.».
Що стосується Автономної Республіки Крим, то, як повідомив редакцію журналу перший заступник Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим П. Бурлаков, «питання охорони праці та профілактики виробничого травматизму знайшли своє відображення у Програмі економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим на 2011 р.», затвердженій наприкінці минулого року Верховною Радою Автономної Республіки Крим. За словами П. Бурлакова, «у ході реалізації заходів Програми у 14 районах та містах автономії у встановленому порядку затверджено та реалізуються програми (заходи) покращання умов і охорони праці…» Крім цього, за даними Міністерства соціальної політики автономії, питання збереження життя та здоров’я працівників у процесі їх трудової діяльності передбачені Програмою соціального захисту і зайнятості населення Автономної Республіки Крим на 2011–2013 рр. (яка реалізується). Передбачено, зокрема, здійснення роботодавцями комплексних заходів щодо усунення шкідливих і небезпечних факторів, забезпечення працівників засобами індивідуального захисту, навчання з питань охорони праці, контроль за здійсненням атестації робочих місць за умовами праці тощо.
Щодо виділення коштів на реалізацію заходів, спрямованих на створення здорових і безпечних умов праці, то за повідомленням Міністерства соціальної політики Автономної Республіки Крим, випливає, що джерелами фінансування є бюджет автономії (в межах кошторисних призначень), а також місцеві бюджети та суб’єкти господарювання. За офіційними даними, в поточному році бюджетні установи та підприємства автономії повинні направити на реалізацію заходів з охорони праці не менше 5,1 млн. грн., з бюджету Автономної Республіки Крим на це буде виділено не менше 1,5 млн. грн. Було б дуже добре, щоб сталося так, як планується, адже якщо такі кошти будуть виділені та використані за призначенням, то чимало проблем у питаннях створення здорових і безпечних умов праці на підприємствах автономії буде вирішено.
Судячи із змісту листів, що надійшли з обласних держадміністрацій, не шкодують коштів на реалізацію Програм щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на Черкащині, Херсонщині, Чернігівщині та Хмельниччині. Разом з тим звертає на себе увагу строкатість виділених на виконання передбачених Програмою заходів сум. Якщо, скажімо, на Чернігівщині з моменту її прийняття (тобто з 2008р.) на це було витрачено 705 тис. грн., то на Черкащині – понад 1,5 млн. грн.
Що стосується Хмельниччини, то варто процитувати інформацію більш детально, оскільки, судячи з її змісту, на реалізацію Програми тут, нібито, використано стільки коштів, що іншим областям навіть не снилося!
«…В області затверджена та діє Програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2006–2011 рр., йдеться в листі першого заступника голови облдержадміністрації В.Гаврішка. – Минулого року 8,2 млн. грн. підприємствами та організаціями було виділено на забезпечення працюючих засобами індивідуального і колективного захисту, а також понад 1 млн. грн., – на заходи щодо попередження травмуванню працівників від ураження електричним струмом… На заходи з охорони праці в агропромисловому комплексі було виділено понад 3 млн.грн…Фінансування в минулому році зазначеної Програми з місцевих бюджетів склало 5млн.грн., кошти підприємств становили 58,8 млн. грн. На виконання заходів з охорони праці на поточний рік Програмою передбачено 8,12 млн. грн.».
Важко судити, наскільки реальними є ці цифри. Зазначу лише, що жодна з облдержадміністрацій, які направили до редакції інформацію про виділення коштів на виконання заходів з охорони праці, такими солідними цифрами не оперувала. Тому автор залишає за собою право найближчим часом з’ясувати, що конкретно зроблено на Хмельниччині для поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і яку суму коштів було на це витрачено.
Надіслані дані про стан фінансування заходів з охорони праці в розрізі областей України наведено у таблиці.

Краще гірка правда, ніж солодка омана

Незважаючи на те, що редакція поставила конкретні запитання щодо фінансування в областях цільових програм з охорони праці, деякі облдержадміністрації ухилилися від конкретних відповідей. Залишається незрозумілим, чи виділення коштів у межах відповідних територій не передбачено, чи передбачено, але місцевим держадміністраціям невідомо, в яких обсягах? Це, зокрема, стосується Луганської, Миколаївської, Закарпатської та Донецької обласних держадміністрацій. Щоправда, остання повідомила, що в ході реалізації заходів (читай – Програми) поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища у Донецькій області на 2008–2012 рр. з метою зниження рівня травматизму на ряді шахт впроваджено телекомунікаційні системи, які дають можливість здійснювати контроль за виробничим процесом, поліпшено виробниче середовище та мікроклімат на робочих місцях у ВАТ «Енергомашспецсталь» тощо. Інформація щодо фінансування заходів у поточному році та їх виконання в інших галузях області для редакції залишилася таємницею.
Що стосується Закарпатської облдержадміністрації, то виконуючий обов’язки голови І. Бушко лише повідомив про існування Програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2008–2011 рр. та підкреслив, що «головне завдання цього документа – змінити підходи посадовців до вирішення існуючих проблем, підвищити відповідальність та якість роботи згідно з функціональними обов’язками в цій галузі». Виходячи із змісту процитованого фрагмента інформації, можна припустити, що Програма, про яку йдеться, це щось на зразок посадових настанов з охорони праці для безвідповідальних керівників підприємств, установ та організацій.
А ось керівництво Кіровоградської, Запорізької, Житомирської, Львівської та Київської обласних держадміністрацій не стали приховувати проблеми, що пов’язані з виконанням цільових програм. Натомість, чесно і відкрито повідомили про справжній, на їх думку, стан речей. Це свідчить про те, що ці керівники готові до відкритого діалогу на сторінках нашого видання і зацікавлені в тому, щоб якомога швидше розв’язати проблеми, що накопичилися в галузі охорони праці.
Так, за повідомленням заступника голови Житомирської обласної держадміністрації В. Курницького, незважаючи на те, що Програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2008–2012 рр. розроблена з метою реалізації комплексу заходів щодо зниження рівня виробничого травматизму та професійної захворюваності, створення здорових і безпечних умов праці, хід її реалізації місцевими органами державної виконавчої влади не контролюється через відсутність в їхніх структурах відповідних підрозділів та фахівців.
А от яку відповідь надіслав заступник голови Запорізької обласної держадміністрації М. Ярмощук: «Починаючи з 2008 р. фінансування Програми передбачалося за рахунок коштів обласного бюджету на суму 629 тис. грн. та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (далі – Фонд) на суму майже 3,5 млн. грн. У поточному році на фінансування Програми з обласного бюджету заплановано виділити 200 тис. грн., з Фонду – 472,4 тис. грн. Однак зазначені кошти ні у минулих, ні в поточному роках не виділялися. Характерно, що при цьому на рахунок Фонду у вигляді страхових внесків та інших надходжень в 2010 р. надійшло майже 145 млн. грн., а видатки становили 87 млн. грн.. Обласна держадміністрація неодноразово зверталася до правління Фонду з листами про виділення коштів на фінансування окремих заходів Програми, однак ці звернення залишилися безрезультатними».
Чимало нарікань на відсутність фінансування цільових програм з боку Фонду надійшло і з інших областей України. За повідомленням Львівської обласної держадміністрації, через те, що з державного, обласного, міських та районних бюджетів кошти не виділяються, виконання Програми затягується. Кошти з Фонду виділяються лише на проведення навчання посадових осіб підприємств і придбання нормативних актів та літератури.
Актуальна думка, на погляд автора, висловлена керівником Кіровоградської облдержадміністрації. Відповідно до Закону «Про охорону праці», – йдеться в листі, – створення здорових і безпечних умов праці покладається на роботодавців. Відповідно до ст. 19 витрати на це для підприємств (що не утримуються за рахунок бюджету) та фізичних осіб, які використовують найману працю, повинні становити не менше 0,5% від суми реалізованої продукції (з 01.01.2011 р. - 0,5% від фонду заробітної плати – Примітка автора). Та на практиці більшість роботодавців ці вимоги ігнорують. Головна причина – економічна незацікавленість дбати про поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на підприємстві, оскільки власник не несе фінансової відповідальності за ушкодження здоров’я людини на виробництві. Витрати, пов’язані з відшкодуванням заподіяної здоров’ю потерпілого шкоди, лягають на Фонд.
До речі, щоб повернути роботодавців обличчям до питань охорони праці Київська облдержадміністрація запропонувала внести зміни до Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині введення солідарної фінансової відповідальності (50 на 50%) при виплаті одноразової допомоги потерпілим на виробництві за шкоду, заподіяну внаслідок ушкодження здоров’я при виконанні трудових обов’язків.
У зв’язку з тим що Фонд виділяє для виконання заходів з охорони праці незначні суми в основному на проведення навчання, Львівська обласна держадміністрація запропонувала розробити на державному рівні механізм повернення певного відсотку коштів страхових внесків підприємств відповідних регіонів на виконання Програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. За необхідність фінансування цільових програм з охорони праці висловилися Хмельницька, Кіровоградська та деякі інші обласні держадміністрації.

Епілог

Всі, хто вболіває за благополуччя своїх співвітчизників, у тому числі й автор цих рядків та його колеги по роботі – журналісти редакції, плекають надію на те, що представницька та виконавча влада нашої країни зверне увагу на ситуацію, що склалася у питаннях щодо фінансового забезпечення та організації виконання місцевими держадміністраціями покладених на них Законом повноважень у галузі охорони праці. Ми сподіваємося, що представники влади дослухаються до зауважень та пропозицій, що містяться у матеріалі, з тим, щоб поліпшити роботу з охорони праці, звести до мінімуму кількість потерпілих на виробництві.

Рубрики: Новини.


Лист батька потерпілої Л.Боровської

Шановна редакція журналу «Охорона праці»!

Від усього серця дякую тобі за ту підтримку, яку ти виявила моїй дочці Боровській Л.Ф., надрукувавши у восьмому номері журналу (2011р.) статтю нашого земляка В.Сопільняка «Замість милосердя – бездушність і крутійство». Усвідомлюючи, як несправедливо поступили з моєю кровинкою на роботі, як знущаються над нею в Чемеровецькій лікарні, як байдуже поставилася санепідстанція, прокуратура та влада району до розгляду її скарг, я мало не помер від образи. Невже моя дочка, яка понад 20 років всі свої сили віддавала підприємству, яка завжди була на хорошому рахунку у начальства, портрет якої поміщався на дошці пошани Закупнянського ХПП, не варта того, щоб до неї держава та роботодавець віднеслися по-закону, по-людськи, зрештою, по-християнськи?
Диктую цього листа і відчуваю, як по щоках течуть сльози, як клубок душить горло і щемить серце. І не тільки тому, що я не можу допомогти своїй дочці добитися справедливості, а тому, що дожив до такого часу, коли можновладці та скоробагатьки безкарно знущаються над дітьми тих, хто в боротьбі з лютим ворогом докладав всіх сил, аби відстояти свободу і незалежність своєї Вітчизни. Всі, хто боронив свій рідний край від загарбників сподівалися, що вони роблять це задля свободи і кращого майбутнього, задля того, аби їхні діти могли щасливо жити і примножували здобутки держави. А вийшло так, що на зміну одним загарбникам прийшли інші, доморощені, які не тільки розтягнули все народне добро, а й знущаються над тими, хто змушений гнути на них свої спини.
На своєму життєвому шляху я не мало зустрічав чванькуватих та пихатих начальничків, які зверхньо ставилися до простих людей, готові були перегризти горло за кожне необережне слово проти тоталітарного режиму. Тільки ті, здебільшого, їздили на підводах та носили на поясі нагани. Теперішні ж господарі життя гасають на джипах, на їх грудях сяють депутатські значки (ознака недоторканості) та ордени, які їм заробили такі трудяги, як моя дочка. Товстосумів захищає і міліція, і суд, і прокуратура. Трудяг – ніхто, крім жменьки журналістів та профспілкових активістів, які не розгубили своєї совісті.
В кінці статті «Замість милосердя – бездушність і крутійство» зроблено приписку про те, що коли матеріал готувався до друку, моїй дочці була встановлена третя група інвалідності. Оскільки хтось може подумати, що цим самим інцидент вичерпано, хочу повідомити: на превеликий жаль, це не так. Справа в тому, що в посильному листі, який був направлений в обласну МСЕК районна ЛКК не вказала всіх хвороб, які були виявлені Українським державним науково-дослідним інститутом медико-соціальних проблем інвалідності (УДНДІМСПІ), що в Дніпропетровську, Інститутом медицини праці Академії Медичних Наук (ІМП АМН) України, що в Києві. А це такі хвороби, як центральна вестибулярна дисфункція, виражена важкого ступеню III ст., що виражається порушенням статико-кінетичної стійкості III ст., наявністю pNy праворуч, асиметрією ністагменної реакції: гіперфлексії праворуч при помірній гіпорефлексії ліворуч з вираженою сенсорною і вегетативною реакцією праворуч. Ністагм дизритмічний, праворуч зареєстровані «німі» поля. Стадія субкомпенсації низького рівня III ст. вегетативно-сенсорна поліневропатія верхніх і нижніх кінцівок, акрогіпотермія кистей і стоп, хронічний ангіотрофоневроз ХАН – ІІ ст., криптогенний гепатит, обмінний гепатоз, деформуючий бульбіт, хронічний коліт, доліхосигма та інші.
У зв’язку з приховуванням районною ЛКК Чемеровецької райлікарні встановлених вищими експертними установами держави хвороб, обласна МСЕК не змогла визначити справжній стан здоров’я моєї дочки, а, відтак зробити об’єктивний висновок про можливість продовжувати трудову діяльність. Сьогодні дочка не може пересуватися без милиці, а медики та роботодавець пропонують їй працювати прибиральницею. Як же вона може прибирати приміщення на милиці? Це що ж виходить, що однією рукою вона буде опиратися на милицю, а другою буде мочити ганчірку та терти шваброю підлогу? Я вже не кажу, що віддаль з дому до підприємства становить 2,5 км. в один кінець. Що ж це за турбота про жінку, про необхідність якої з високих трибун галасують чиновники всіх мастей та народні обранці? Як на мене, то це - не просто знущання над дочкою, яка скалічіла на роботі, це – звичайна дискримінація жінки, яка притаманна відсталим країнам, а не тим, які прагнуть у Європу.
У статті про поневіряння моєї дочки процитовано слова Митрополита Хмельницького і Старокостянтинівського: «Господь все бачить і все знає, настане час і він кожного спитає, чому той кривдив ближнього».Оскільки слова священної особи не подіяли на кривдників моєї дочки, то, виходить, що вони, або не бояться Суду Всевишнього, або сподіваються, що і там в них знайдуться покровителі. Але ці сподівання даремні. Перед Господом всі рівні. Так що доведеться їм нести відповідальність за свої беззаконня, причому не тільки перед Богом, а й перед історією. Через кілька десятків, чи сотню років, коли наша Україна, нарешті, стане правовою, високорозвиненою країною, і наші потомки перечитуватимуть пожовклі від часу підшивки журналу «Охорони праці», зрозуміють, чиї предки знущалися над своїми співвітчизниками, а, відтак, навряд, чи їхні нащадки будуть в захваті від того, що їхні пращури опинилися на смітнику історії.
Прошу шановну редакцію надрукувати цього листа в журналі, щоб можновладці та товстосуми, які асоціюються в моїй свідомості із сталінськими поплічниками та феодалами, знали, яку оцінку їм дав батько їхньої жертви, який встиг пережити і побачити на своєму життєвому шляху не мало такого, що дає право на таке порівняння.
З повагою Кравець Федір Леонтійович, батько потерпілої, інвалід Великої Вітчизняної війни І групи, кавалер орденів «За мужність» та «Отечественной войны», 86 років. 31614, с.Закупне, Чемеровецького району.

Рубрики: Новини.


Замість милосердя - бездушність

Кожен має право на належні,
безпечні і здорові умови праці.
Ст. 43 Конституції України

На сторінках журналу «Охорона праці» вже не раз йшлося про маніпуляції, до яких вдаються окремі роботодавці та чиновники від медицини, аби обвести навколо пальця потерпілих на виробництві та уникнути громадського осуду за невиконання своїх прямих обов’язків. Незважаючи на справедливі обурення наших читачів з цього приводу та на те, що в багатьох випадках закон, врешті-решт, перемагав, ніхто з достойників, причетних до цих ганебних поступків, жодного разу не поніс ніякого покарання. Чи не тому випадки бюрократизму, черствого ставлення до людей праці продовжують мати місце.

«…Робіть щось, мама задихається!»

У разі настання нещасного випадку безпосередній керівник робіт… зобов’язаний: …терміново організувати подання першої медичної допомоги потерпілому, забезпечити у разі необхідності його доставку до лікувально-профілактичного закладу…
П. 8 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві

Невесела історія, про яку піде мова цього разу, почалася 09.07.2010 р. Саме цього дня, приблизно, о 15 год 30 хв у ВАТ «Закупнянське хлібоприймальне підприємство» (ХПП), що в Чемеровецькому районі Хмельницької області, підсобна робітниця Леоніда Федорівна Боровська відчула себе погано. Жінка повідомила про своє самопочуття напарника та, вийшовши зі складу, де вона за допомогою ківшово-шнекового навантажувача подавала зерно ячменю на шибер, пішла до побутового приміщення. «По дорозі до роздягальні,– розповідає в листі жінка,– в мене виникала блювота, запаморочення, терпли ноги, тому я змушена була періодично зупинятися, щоб перепочити. Оскільки ніхто ніякої допомоги мені не надавав, то хвилин через 30–40 я зателефонувала своєму чоловіку, який у цей час разом з сином перебували на стаціонарному лікуванні в центральній районній лікарні, і попросила забрати мене з товариства…»

Читаючи цього, сповненого безутішності листа, ознайомлюючись із свідченнями очевидців, мимоволі відчував, як накочується хвиля обурення з приводу того, що жінка, яка під час виконання трудових обов’язків раптово занедужала, була кинута напризволяще. І це при тому, що про цю подію вже було відомо і майстру А. Дубовому, й інженеру з охорони праці Б. Поплавському, і голові правління підприємства В. Балуху. Ніхто тоді з них палець об палець не вдарив, аби терміново організувати надання першої медичної допомоги жінці, забезпечити її доставку до лікувально-профілактичного закладу – центральної районної лікарні (ЦРЛ), як це передбачено п. 8 Порядку.

Коли чоловік потерпілої, О. Боровський, інвалід I групи, та її син, відпросившись у лікарів, приїхали на підприємство, аби доправити нещасну до лікарні (відстань від ВАТ «Закупнянське ХПП» до Чемеровецької ЦРЛ становить 15 км), то їх на прохідній зустрів інженер з охорони праці і без найменшого докору совісті запропонував забрати жінку, яка вже ледь дихала, додому. Наголошую: не в лікарню, а саме додому! Мовляв, трохи відпочине, та й все минеться. Як на мене, то така позиція працівника з охорони праці, який денно і нощно повинен перейматися збереженням життя та здоров’я працівників на виробництві, навряд чи може в даному випадку вважатися адекватною, якщо не сказати більше.

Поки жінку доправили до ЦРЛ, вона вже перебувала в напівпритомному стані. Оскільки до прийому такої пацієнтки тут не були готові (ніхто з посадовців товариства навіть не повідомив, що сюди везуть хвору, стан якої критичний), то довелося чекати, поки з сусіднього корпусу прийде лікар-реаніматолог. Розгубившись від такої неоперативності у наданні допомоги дружині, чоловік почав панічно телефонувати у гастроентерологічне відділення (де він лікується) і просити допомоги у чергової медсестри. В цей час у сина, який бачив, що стан матері щохвилини погіршується, остаточно здали нерви, і він закричав на всю лікарню: «Робіть щось – мама задихається!..» На щастя, невдовзі швидко прибув лікар, який разом із медсестрою гастроентерологічного відділення заходився приводити хвору до тями. Всю дорогу, допоки пацієнтку доправляли в реанімаційне відділення, медсестра тримала в руках під’єднану до вени крапельницю…

Автор не випадково так детально описав усі подробиці того, як рятували потерпілу після того, як вона була доставлена в ЦРЛ. Справа в тому, що пройде небагато часу, і дехто з тих, хто свого часу давав клятву Гіпократа, на виборах до районної ради запевняв своїх земляків, що буде відстоювати їхні права, не тільки все робитиме для того, аби приховати справжній стан потерпілої при госпіталізації, а й поставить під сумнів визначений лікарем-реаніматологом діагноз.

Коли, знаходячись у реанімаційному відділенні, Л. Боровській стало трохи легше, до родичів, які стояли під дверима, вийшов лікар і, скрушно похитавши головою, сказав: ще трохи, і було б уже пізно. Їй потрібно міняти роботу… Згодом, ніби дивлячись у воду, додав: краще б її привезла машина швидкої допомоги, бо вам тепер важко буде щось доказати… До цього слід додати, що реаніматолог зі свого боку все зробив не тільки для того, аби вивести потерпілу з критичного стану, а й зафіксував справжній стан речей, а саме: що вона отримала гостре інгаляційне отруєння. А це в даному випадку може означати лише одне – що ушкодження здоров’я сталося внаслідок попадання в організм шкідливих речовин через органи дихання.

Після «одужання» – на інвалідний візок

Руки брудніють від частого користування ними. Совість – коли нею не користуються.
Афоризм

Вранці наступного дня чергова медсестра приймального відділення відправила в районну санепідстанцію (СЕС) екстрене повідомлення за формою № 058/0, в якому йшлося про те, що 09.07.2010 р. в ЦРЛ була госпіталізована Л. Боровська з приводу отруєння на роботі отрутохімікатами – фосфорно-органічними сполуками (ФОС).

Розглянувши повідомлення, головний державний санітарний лікар району В. Мазур 14.07.2010 р., тобто на п’ятий день після того, як Л. Боровська була доставлена в лікарню, направив головному лікарю ЦРЛ І. Лаврентьєву листа, в якому звернув увагу на те, що повідомлення про отруєння Л. Боровської оформлене не за встановленою Порядком формою, що ЦРЛ в установленому порядку не повідомила про госпіталізацію потерпілої підприємству, де вона працює, і робочому органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (далі – Фонд).

Після отримання листа з ЦРЛ в СЕС заднім числом було направлено повторне екстрене повідомлення про звернення потерпілої з посиланням на нещасний випадок на виробництві за формою, передбаченою додатком 1 Порядку. На цій раз у повідомленні було виставлено діагноз: гостре отруєння невідомого генезу легкого ступеня, ймовірно ФОС, істероневроз. Про те, що дане отруєння було інгаляційне, тобто сталося через органи дихання, в екстреному повідомленні зазначено не було.

Тим часом чоловік потерпілої О. Боровський звернувся до головного лікаря ЦРЛ, який одночасно є завідувачем гастроентерологічного відділення, з проханням перевести жінку у відділення, де він разом з сином перебував на лікуванні, щоб вони могли до неї періодично навідуватися та доглядати. І. Лаврентьєв погодився, сказавши при цьому, що в його дружини, мовляв, немає нічого страшного, що погіршення її здоров’я сталося внаслідок нервового зриву(!?). Того ж дня Л. Боровську по сходах на носилках перенесли з реанімації в гастроентерологічне відділення, що на третьому поверсі.

Будучи переконаним, що справжня причина погіршення здоров’я дружини пов’язана з отруєнням отрутохімікатами, якими було протруєне зерно, О. Боровський під час обходу натякнув про це головному лікарю ЦРЛ. На що той багатозначно сказав: якби дружина була доставлена з підприємства швидкою допомогою, то була б інша розмова. А так…

Тоді чоловік потерпілої вирішив звернутися із заявою про розслідування нещасного випадку до районного відділення Фонду, але в установі, завданням якої є профілактика виробничого травматизму та соціальний захист потерпілих, відмовилась прийняти її. Після цього О. Боровський звернувся за допомогою до голови районної держадміністрації С. Романчука. Розповідаючи про всі перипетії, пов’язані з отруєнням дружини, чоловік потерпілої попросив керманича району надати його сім’ї матеріальну допомогу. Вислухавши скаргу та прохання, той доручив розібратися в справі одному із своїх заступників, а чоловікові потерпілої запропонував написати заяву на матеріальну допомогу.

Не будучи впевненим у тому, що після цього буде вжито належних заходів щодо об’єктивного та всебічного з’ясування причин отруєння, О. Боровський зателефонував в управління Держгірпромнагляду.

Наступного дня чоловік потерпілої разом з сином у коридорі гастроентерологічного відділення, де вони продовжували лікуватися, лобом у лоб зіткнулися з головним інженером ВАТ «Закупнянське ХПП» С. Маничем та начальником відділення Фонду М. Синишиним, які саме виходили з кабінету І. Лаврентьєва. Здогадавшись про мету їхнього візиту, О. Боровський запитав у посадовців, чи складено вже акт про нещасний випадок на виробництві. На що С. Манич та М. Синишин в один голос заявили, що отруєння на виробництві потрібно ще довести, зараз люди, мовляв, часто отруюються огірками…

Оскільки час ішов, а одужання дружини не наступало, чоловік потерпілої наполіг на тому, аби її направили на лікування в обласну клінічну лікарню (ОКЛ). Головний лікар ЦРЛ заперечувати не став. Незважаючи на те, що Л. Боровська не могла самостійно ходити, в неї постійно паморочилася голова, у виписаному направленні було зазначено, що потерпіла виписується у задовільному стані, а відповідно до закритого листка непрацездатності, де було виставлено діагноз: гостре отруєння неуточненого генезу легкого ступеня (слово «інгаляційне» як корова язиком злизала), наступного дня повинна була приступити до роботи(!?). Потерпілу знесли з третього поверху і поклали на заднє сидіння приватного автомобіля для поїздки в Хмельницький.

При поступленні хворої в ОКЛ стан її було оцінено як середньої тяжкості. Не знаю, як кому, а мені особисто незрозуміло, як так могло статися, що лікарі ЦРЛ того дня стан потерпілої оцінили як задовільний і при цьому одночасно направили на роботу та в ОКЛ. Забігаючи наперед, повідомлю, що на адресу голови райдержадміністрації, якому скаржився чоловік потерпілої, з ЦРЛ був надісланий лист, в якому повідомлялося, що після отруєння потерпіла була доставлена в приймальне відділення попутним транспортом(?!), а 23.07.2010 р., тобто через два тижні, нібито була виписана в зв’язку з одужанням(?!).

Як на мене, то в будь-якому випадку без змови із власною совістю та порушення клятви Гіпократа тут не обійшлося. Це тим більш прикро, бо лікарі ОКЛ і ЦРЛ, які оцінювали стан Л. Боровської, навчалися в одних і тих самих закладах, є досвідченими практиками, врятували не одне людське життя, поставили на ноги не одного тяжко хворого…

Попри старання лікарів ОКЛ, потерпіла продовжувала відчувати сильне недомагання. Намагаючись на третій день свого перебування в стаціонарі самостійно дійти до кабінету, де їй за призначенням лікаря повинні були зробити ехокардіографію, вона впала на підлогу. Відтоді бідолашну жінку, стан якої, за висновком ЦРЛ, нібито був задовільний, возили по кабінетах ОКЛ в інвалідному візку…

Комісія «порушень не виявила…»

У разі настання нещасного випадку безпосередній керівник робіт… зобов’язаний: …зберегти до прибуття комісії з розслідування нещасного випадку обстановку на робочому місці та устаткування в такому стані, в якому вони були на момент нещасного випадку…
П. 8 Порядку

Особи, які допустили порушення або не виконують вимоги цього Порядку, несуть відповідальність згідно із законодавством.

П. 108 Порядку

Тим часом чоловік потерпілої 26.07.2010 р. звернувся із заявою до голови правління ВАТ В. Балуха, щоб той, врешті-решт, видав йому акт про нещасний випадок, що стався з його дружиною. Проте, як з’ясувалося, упродовж 17 днів з дня отруєння дружини обставини та причини нещасного випадку ще не були розслідувані.

Через два дні, тобто 28.07.2010 р., на підприємстві було, нарешті, створено комісію з розслідування нещасного випадку. А ще через два дні голова правління затвердив складений її членами акт за формою НПВ. Незважаючи на те, що в розслідуванні брав участь завідувач санітарно-гігієнічного відділу районної СЕС, комісія не встановила, якою саме речовиною отруїлася Л. Боровська. Воно й не дивно, адже на момент розслідування на робочому місці потерпілої не було збережено обстановку, яка була на момент нещасного випадку. Зерно, яке вона навантажувала, вивезли, причому так, що й сліду не залишилося, а приміщення складу, де воно зберігалося, продули стисненим повітрям.

Аналіз виявленого в повітрі пилу було зроблено лише 22.09.2010 р., тобто через два з половиною місяці після отруєння, і то зовсім в іншому приміщенні. Однак навіть незважаючи на це, вміст зернового пилу в повітрі робочої зони під час роботи ківшово-шнекового навантажувача перевищував гранично допустиму концентрацію більш як у 7 разів! Оскільки до складу пилу можуть входити шкідливі речовини, то, за логікою, мав би бути проведений хімічний аналіз пилу, але цього не було зроблено. Хоч якусь ясність у це питання могла б внести атестація робочого місця за умовами праці Л. Боровської, але вона теж не проводилася.

За наслідками проведеного розслідування комісія дійшла висновку, який влаштував усіх її членів – представників товариства та завідувача санітарно-гігієнічного відділу СЕС С. Москалюка, а саме: що осіб, які допустили порушення законодавства про охорону праці немає, оскільки не виявлено самих порушень. Звичайно, якби роботодавець по гарячих слідах створив комісію з розслідування нещасного випадку, а керівник робіт зберіг до прибуття цієї комісії обстановку на робочому місці (як це передбачено вимогами підпункту 2 п. 10 та абзацу 4 п. 8 Порядку), то в комісії був би шанс докопатися до істини, а саме – встановити речовину, якою отруїлася жінка, але цього не сталося. А жаль. Хтозна, можливо, якби було з’ясовано, від чого саме отруїлася потерпіла, то було б призначене більш ефективне лікування, а відтак бідолашна не микалася б по лікарнях, де їй кожного разу встановлювали все нові і нові хвороби, які почали атакувати жінку після отриманого отруєння.

Лікарі сльозам не вірили

Лікар завжди повинен діяти згідно із своїм сумлінням і завжди в найвищих інтересах хворого.
З Декларації про права хворого Світового лікарського товариства

Після перебування в стаціонарі ОКЛ Л. Боровську направили для продовження лікування за місцем проживання, а у виданому листку непрацездатності було зроблено запис про те, що жінка продовжує хворіти. Однак коли потерпіла була доставлена в ЦРЛ, заступник головного лікаря – начмед О.р Абрамов (І. Лаврентьєв тоді перебував у відпустці) зібрав консиліум, на якому, за словами потерпілої, вичитав хвору, що вона, мовляв, симулює. Оскільки це робилося на підвищених тонах, Л. Боровська від образи розплакалася. Проте це анітрохи не збентежило О. Абрамова. Реагуючи на плач Л. Боровської, він сказав, що в неї не все в порядку з психікою і що, мовляв, їй потрібно лікуватися зовсім в іншому місці (!?).

Довідавшись від дружини про зміст розмови на консиліумі, чоловік потерпілої наполіг на тому, щоб її направили на обстеження в обласну психоневрологічну поліклініку, що й було зроблено. Обстеживши Л. Боровську, три тамтешні лікарі зробили висновок про те, що потерпіла «лікування психіатрів не потребує». Лікування було продовжено, але не в психіатричній лікарні, якби-то комусь хотілося, а в ЦРЛ.

Незважаючи на те, що упродовж двотижневого стаціонарного лікування у ЦРЛ потерпілій не стало легше, їй закрили листок працездатності і запропонували приступити до роботи. Оскільки Л. Боровська не спроможна була не тільки працювати, а навіть пересуватися без спеціальної милиці, чоловік потерпілої змушений був звернутися із скаргою в управління охорони здоров’я обласної держадміністрації. Для перевірки скарги було створено комісію.

Спілкуючись з потерпілою в поліклініці ОКЛ, члени комісії, за словами потерпілої, спочатку співчували, обурювалися, мовляв, як таке могло трапитися, але коли на другий день виїхали в ЦРЛ і переговорили із заступником головного лікаря, їх наче підмінили. «Викликавши мене «на килим» у кабінет цього посадовця,– розповідає Л. Боровська,– голова комісії почала дорікати (довівши мене до сліз), звідки я взяла, що отруєння моє пов’язане з ФОС, якщо їх у моєму організмі не було виявлено… Але ж як їх можна було виявити,– обурювалася під час розмови з кореспондентом потерпіла,– якщо в ЦРЛ немає спеціалізованої токсикологічної лабораторії, а в Хмельницький чи в Київ аналізів не направляли?… Я відповіла тоді, що про моє отруєння цими отрутохімікатами ЦРЛ повідомляла СЕС».

Не знаю, як кому, а мені як журналісту, платнику податків, за рахунок яких утримується система охорони здоров’я, незрозуміло, а чому високоповажна комісія управління охорони здоров’я обласної держадміністрації з таким же натиском, як це робилося у випадку з хворою жінкою, не з’ясувала у керівництва ЦРЛ, чому воно упродовж доби палець об палець не вдарило, аби встановити речовину, від якої отримала отруєння потерпіла, не викликало для консультації лікаря-токсиколога ОКЛ, не направило потерпілу до Інституту екології та токсикології імені Л. І. Медведя (Київ), не повідомило про гостре інгаляційне отруєння Л. Боровської підприємству, де вона працювала, та робочому органу Фонду, чому не подбало, щоб СЕС, яка повинна здійснювати нагляд за додержанням санітарного законодавства, зробил аналізу проб зерна на наявність у ньому отрутохімікатів, адже йшлося про здоров’я жінки?

Запрограмоване крутійство

Стережіться розчини фарисейської, що є лицемірство
Євангеліє від Луки, глава 12, вірш 1

Незважаючи на те, що комісія ОКЛ погодилася з думкою ЦРЛ, що отруєння ФОС у Л. Боровської не було, потерпілій все ж виписали листок непрацездатності для продовження лікування, щоправда, в амбулаторних умовах. Управління охорони праці обласної держадміністрації в свою чергу поратувало за те, аби жінка пройшла консультативне обстеження в клініці професійних захворювань Інституту медицини праці АМН України (Київ), щоб з’ясувати, чи пов’язане її захворювання з професійною діяльністю.

Хоча жінка виконувала всі призначення лікарів, але стан здоров’я знову погіршився, чоловік змушений був завезти її знову в ОКЛ. Після 17-денного стаціонарного лікування в ОКЛ Л. Боровську знову госпіталізували в ЦРЛ. Відтак потерпіла знову лікувалася як стаціонарно, так і амбулаторно.

12.10.2010 р. обласний профпатолог направив потерпілу на обстеження до ІМП АМН. Проте там її не прийняли, оскільки ОКЛ замість оригіналів медичних документів надіслала їх копії, причому не завірені мокрими печатками. Хворій жінці довелося (а також чоловікові та сину, які її супроводжували), повертатися додому ні з чим. Як потім з’ясувалося, посаду обласного профпатолога займала молодий лікар-терапевт, яка не проходила відповідної перепідготовки за займаною посадою.

Після амбулаторного лікування 02.11.2010 р. Л. Боровська була направлена в обласну МСЕК для визначення ступеня інвалідності. Проте обласна МСЕК не взялася за визначення, а направила її на обстеження до Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності (УДНДІМСПІ) в Дніпропетровськ. Обстеживши потерпілу, тамтешні ескулапи, підтвердивши факт отруєння та виявивши ще кілька нових захворювань, про наявність яких не знали ні в ЦРЛ, ні в ОКЛ, не знайшли підстав не тільки для інвалідності, а навіть для будь-яких обмежень у роботі. Натомість, виписуючи хвору із стаціонару, запропонували приступити їй до роботи, причому наступного дня. Як мовиться, з дощу та під ринву. Вкрай знервована та змучена, не маючи сил виходити на роботу, Л. Боровська взяла відпустку. Під час відпустки стан здоров’я ще більш погіршився, внаслідок чого вона була знову госпіталізована.

У період перебування на лікуванні в ЦРЛ потерпілій прийшов виклик з ІМП АМН для обстеження з приводу наявності зв’язку між погіршенням здоров’я та умовами праці. І знову незрозуміло. Оскільки в першому листку непрацездатності було зазначено діагноз: гостре отруєння неуточненого генезу легкого ступеня, то для того, щоб уточнити цей генез, а відтак вести мову про зв’язок умов праці з погіршенням здоров’я, потерпіла мала би, за логікою, пройти обстеження в Інституті екології та токсикології імені Л. І. Медведя. Саме його фахівці-токсикологи повинні були виявити в організмі потерпілої залишки отрутохімікатів, якщо, звичайно, через півроку після нещасного випадку вони там ще залишилися.

Наруга над Законом та жінками

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці… а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми…
Ст. 10 Закону «Про охорону праці», ст.174 Кодексу законів про працю
Розслідування нещасних випадків проводиться у разі раптового погіршення стану здоров’я працівника…одержання ним поранення, травми…гострого професійного захворювання і гострого професійного та інших отруєнь…
П. 7 Порядку
Контроль за своєчасністю і об’єктивністю розслідування нещасних випадків, їх документальним оформленням та обліком, виконанням заходів щодо усунення причин нещасних випадків здійснюють органи державного нагляду за охороною праці, виконавча дирекція Фонду та її робочі органи відповідно до компетенції.
П. 37 Порядку

Оскільки районна СЕС направила до ІМП АМН санітарно-гігієнічну характеристику умов праці Л. Боровської, в якій не було зазначено, що в повітрі робочої зони були отрутохімікати, хоча потерпіла контактувала з протруєним зерном (за допомогою ківшово-шнекового навантажувача подавала зерно на завантаження, зашивала мішки з протруєним насінням – лише минулого року вона упродовж 58 днів прошила понад 14 тис. таких мішків, залучалася до проведення ручного очищення протруєного зерна), не було відображено реального переміщення вантажів і навіть результатів інструментально-лабораторних досліджень від 22.09.2010 р., то само собою розуміється, що ушкодження здоров’я Л. Боровської не було пов’язано з умовами праці. І це незважаючи на те, що в крові потерпілої було виявлено залишки дусту та гексахлорану.

Довідавшись про зміст санітарно-гігієнічної характеристики, жінка звернулася з листом до головного державного санітарного лікаря області М. Коломійця, в якому поскаржилася на її необ’єктивність, повідомила, що під час дегазації складів на сусідній (зарубіжній) фірмі до аналогічних приміщень забороняють навіть підходити упродовж 10 днів, а у ВАТ «Закупнянське ХПП» у таких випадках жінкам давали наряд на прибирання навколишньої території та просапування трави.

Крім того, в санітарно-гігієнічній характеристиці, за словами Л. Боровської, не було відображено важкості праці, не вказано зусилля, яке докладала жінка при переміщенні разом з напарником наповнених зерном вагонів (!). (Під час виконання цієї операції напарник за допомогою спеціально сконструйованого пристрою, що вставлявся між колесом вагона та рейкою, прокручував колесо, а Л. Боровська в цей час щосили штовхала вагон до початку схилу, аж поки він не почне самостійно переміщатися).

За повідомлення потерпілої, до 2009 р. їй доводилося брати участь у ручному завантаженні фур мішками з протруєним зерном. Оскільки в складі № 6 періодично підтоплювало нижню галерею, то підсобним робітницям доводилося, стоячи по коліна у воді у дірявих резинових чоботах (інших, за словами потерпілої, не видавали), вигрібати зерно з нижньої галереї.

Незважаючи на нелегку жіночу ручну працю, з п. 12.12 санітарно-гігієнічної характеристики, де відображаються показники важкості праці, випливає, що підіймання та переміщення вантажів жінка здійснювала не більше 2 разів на годину і що при нормі не більше 30 кг вона піднімала та переміщувала по 25. Цим самим СЕС продемонструвала повне незнання Граничних норм підіймання і переміщення важких речей жінками, затверджених Міністерством охорони здоров’я ще 10 грудня 1993 р. № 241, хоча що стосується маси вантажів, які доводилося піднімати та переміщувати Л. Боровській, то схоже на те, що це була цілковита правда.

Відповідно до вищезазначеного нормативно-правового акта, піднімання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину) гранична допустима маса для жінок становить 10 кг, а піднімання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни – 7 кг. Сумарна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години за зміну, не повинна перевищувати: з робочої поверхні – 350 кг, а з підлоги – 175 кг.

Це тим більш обурливо, бо Л. Боровській та іншим жінкам (за свідченнями очевидців) доводилося піднімати та переміщувати мішки з зерном (як з робочої поверхні, так і з підлоги), масою 25 кг, але не 2 рази на годину, а набагато частіше, залежно від вантажопідйомності автомобілів, їх кількості та кількості залучених до завантаження зерна працівників. Усього упродовж зміни жінкам доводилося піднімати та переміщувати від 20 до 50 мішків. Сумарна маса вантажу при цьому становила від 500 до 1250 кг, тобто в кілька разів більша за гранично допустиму.

Як не прикро, але ці та деякі інші упущення, помилки та неточності, допущені районною СЕС при складанні санітарно-гігієнічної характеристики, обласною СЕС не були доповнені та виправлені. Виходить, районна та обласна СЕС або не здійснювали належного нагляду за додержанням у ВАТ «Закупнянське ХПП» вимог санітарного законодавства, не проводили відповідних досліджень повітря робочої зони, напруженості та важкості праці тощо або ж здійснювали такий нагляд, проводили такі дослідження, знали, в яких умовах працювала жінка, але не вимагали від роботодавця їх поліпшення та свідомо не вказали їх у санітарно-гігієнічній характеристиці.

Про недбале ставлення до здоров’я жінок у товаристві свідчать колишні працівники ВАТ (теперішні – з відомих причин до пори до часу про це бояться говорити). Ось що повідомила кореспонденту одна з колишніх працівниць, яка зараз живе і працює за межами Хмельниччини: «…Найбільше запам’яталося, як одного разу, коли я вийшла на другу зміну, мене разом з іншими працівницями за нарядом майстра А. Дубового направили на зачищення аеробних канав у складі № 6. Оскільки після проведення дегазації це приміщення не було належним чином провітрене, а наявне зерно, яке ми вигрібали звідти, мало дуже різкий, специфічний запах, то від цього дуже сильно сльозилися очі, дерло в горлі і було важко дихати. Тому ми, попрацювавши близько години, змушені були вийти на свіже повітря. Побачивши це, майстер А. Дубовий почав на нас кричати, лаятися всіляко (для нього така поведінка вважається нормою), при цьому попередив, що якщо ми не будемо там працювати, то він не напише нам дня. Але особисто я не змогла туди повертатися – дуже сильно текли сльози, дерло в горлі та боліла голова. Тож тоді робочий день мені так і не зарахували. Після цього я кілька днів мучилася від нездужання.

Мені та іншим жінкам доводилося носити мішки з протруєним насінням, які важили близько 30 кг. Оскільки на той час я була дуже худа, то колеги по роботі жартували: мовляв, як ти носиш їх, адже вони важчі за тебе?.. Були не,одноразові випадки, коли нам, жінкам, доводилося вручну перетягувати тракторний причіп, штовхати залізничні вагони…

Під час заготівельної кампанії працівники, які залучалися до приймання та просушування зерна ячменю, в тому числі Л. Боровська,– повідомила свідок,– працювали по 12 годин без вихідних, а при перезмінках – по 24(!). Так було упродовж 13 років, коли я там працювала…»

Ознайомлюючись з цими та іншими подробицями жіночих буднів на виробництві, мимоволі складається враження, що після зміни форми власності у ВАТ «Закупнянське ХПП» заведено феодальні порядки. Незважаючи на стать, тут з людей витискують останні соки. Жінок, приміром, залучають до виконання робіт, що не під силу навіть коневі. Коли ж хтось з них починає через це хворіти, разом з наглядовими органами та тими, хто повинен стояти на сторожі збереження життя та здоров’я, роблять усе можливе, аби вони нічого не могли доказати. Захопивши засоби виробництва та паразитуючи на жалюгідному становищі вкотре обманутих нещасних людей, безробітті, яке охопило міста і села, нові господарі життя знущаються над людьми, як їм тільки заманеться.

А щоб повністю позбавити трудяг захисту, на багатьох підприємствах, у тому числі у ВАТ «Закупнянське ХПП», новоспечені господарі ініціювали розпуск профспілкових організацій. Довірливі люди погодилися. І тепер нікому стати на їхній захист, навіть тоді, коли їм доводиться працювати по 24 години на добу. Написав «нікому», бо жодна з державних установ, куди зверталися потерпіла та її чоловік, і пальцем не ворухнула, аби захистити права потерпілої, допомогти встановити істину, покласти край крутійству та свавіллю: ні райдержадміністрація, ні прокуратура, ні СЕС, ні управління охорони здоров’я, ні управління Держгіпромнагляду.

Що стосується останньої установи, то, незважаючи на те, що відповідно до п. 37 Порядку, контроль за своєчасністю та об’єктивністю розслідування нещасних випадків, їх документальним оформленням та ін. повинні здійснювати органи державного управління і нагляду за охороною праці разом з робочими органами Фонду, заступник начальника управління Держгірпромнагляду по Хмельницькій області П. Матущак самоусунувся від організації виконання цієї функції. Натомість, розглядаючи скаргу чоловіка потерпілої, повідомив Л. Боровській, що «даний випадок слід розслідувати відповідно до розділу хронічних професійних захворювань і отруєнь», перевівши таким чином стрілки на СЕС (!?). Разом з тим, відповідно до п. 7 Порядку, гострі професійні отруєння, спричинені впливом шкідливих речовин упродовж однієї робочої зміни (а саме так трапилося з Л. Боровською), повинні розслідуватися як нещасний випадок. Звичайно, в потерпілої може бути і професійне захворювання, причин для його виникнення було чимало, але мова в даному випадку йде саме про гостре отруєння.

Чий діагноз правильніший?

Вищою науковою медичною установою України із статусом самоврядної організації і незалежною у проведенні досліджень і розробці напрямів наукового пошуку є Академія медичних наук України.
Ст. 20 Закону «Основи законодавства України про охорону здоров’я»

З огляду на те, що обстеження потерпілої в ІМП АМН (Київ) було проведено через місяць після того, як вона була виписана з УДНДІМСПІ (Дніпропетровськ), то здавалося б, результати обстежень цих високоповажних експертних установ не повинні були мати суттєвої різниці. Але вона, ця різниця, є, причому настільки суттєва, що це помітив навіть автор цих рядків, який не є медичним працівником. Взяти, скажімо, вестибулометрію. У виписці з історії хвороби, виданій УДНДІМСПІ, записано: «вестибуляторна дисфункція легкої степені. Центральний вестибулярний синдром. Рівень субкомпенсації низький». А у виписці ІМП АМН – «центральна вестибулярна дисфункція, виражена важким ступенем III ст., що виражається порушенням статико-кінетичної стійкості III ст., наявністю pNy праворуч, асиметрією ністагменної реакції: гіперфлексії праворуч при помірній гіпорефлексії ліворуч з вираженою сенсорною і вегетативною реакцією праворуч. Ністагм дизритмічний, праворуч зареєстровані «німі» поля. Стадія субкомпенсації низького рівня III ст.» (цитується дослівно. – Прим. автора).

Суттєві відмінності виявлено і в поставлених діагнозах. Наприклад, якщо в УДНДІМСПІ на підставі проведених досліджень фахівцями було поставлено діагноз: істеричний синдром на фоні соматичної патології, то в ІМП АМН – астено-невротичний синдром, вестибулярний синдром. І це при тому, що столичні фахівці достеменно знали про результати обстеження та поставлені діагнози медиками Дніпропетровська, але тим не менше спростували їхній діагноз.

Але повернемось до поневірянь Л. Боровської. Через 11 днів після того, як потерпіла приїхала з Києва, її довелося знову звертатися в ЦРЛ. Після фізичного навантаження, якого жінка зазнала під час повернення із столиці додому, в неї опухли ноги. При обстеженні районний травматолог виявив у хворої двосторонній артрит з синовіїтом, деформуючий артроз обох колінних суглобів, у зв’язку з чим на ліву ногу було зроблено гіпсову імобілізацію. Бідолашній було призначено амбулаторне лікування, на якому вона перебувала 5 тижнів, після чого була госпіталізована в ЦРЛ. У процесі подальшого лікування із залученням лікаря-ревматолога ОКЛ в Л. Боровської було виявлено деформуючий поліостеоартроз, первинний, з ураженням кульшових, колінних суглобів. Rn ст.II ПФС II ст. остеопенічний синдром I ст. Розповсюджений остеохондроз хребта II ст.

Отож після лікування в ЦРЛ хвору госпіталізували в ревматичне відділення ОКЛ, де, на доповнення до інших захворювань гастроентерологом було виявлено персистуючий гепатит, щоправда, під знаком питання. Оскільки це було зроблено лише в кінці 21-денного лікування в ревматичному відділенні, то логічно було сподіватися, що після цього Л. Боровська буде додатково обстежена, з тим, аби з’ясувати, чи є цей діагноз остаточним. Це тим більш важливо, бо з Переліку професійних захворювань, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 08.11.2000 р. № 1662, випливає, що персистуючий гепатит може виникати під впливом хімічних факторів.

Проте цього не сталося. За уточнення діагнозу так ніхто і не взявся. Натомість, не закриваючи листка непрацездатності, жінку-великомученицю відправили в ЦРЛ для подальшого лікування. Під час його проходження Л. Боровська була направлена на консультацію в ОКЛ до ревматолога та невролога, які дійшли висновку, що хвору необхідно направити на МСЕК (для визначення групи інвалідності).

Конфлікт інтересів?

Хворий має право на самовизначення, приймати вільні рішення щодо себе самго… Психічно компетентний дорослий хворий має право давати або не давати згоду на будь-які діагностичні процедури чи лікування…
З Декларації про права хворого Світового лікарського товариства

Як не парадоксально, але після цього районна лікарсько-консультаційна комісія (ЛКК), до складу якої входила дружина колишнього головного інженера ВАТ «Закупнянське ХПП», а нині – голови правління цього товариства, С. Манича, за попередньою домовленістю з головою психіатричної МСЕК направила потерпілу на обстеження, куди б ви думали?,– в обласну психоневрологічну поліклініку (ОПП), туди, де торік її вже оглядали і де три тамтешні фахівці дійшли висновку, що Л. Боровська лікування психіатрів не потребує.

При огляді хворої цього разу думки фахівців ОПП розійшлися. Психолог дійшла висновку, що Л. Боровська цілком адекватна, а голова психіатричної МСЕК виписала направлення в стаціонар, зазначивши при цьому, що жінка претендує на групу інвалідності. Не знаю, як кому, а мені особисто такий поворот у справі є дуже дивним, якщо не сказати більше. І ось чому. Після отруєння в потерпілої лікарі упродовж року виявили близько 20 різних захворювань, у тому числі висловили підозру на наявність персистуючого гепатиту. Але замість того, аби направити Л. Боровську для додаткового обстеження внутрішніх органів, зокрема печінки, а потім у МСЕК для визначення групи інвалідності, ЛКК ЦРЛ вирішила спровадити потерпілу в лікарню для душевнохворих для того, аби групу інвалідності їй встановили психіатри. Немає сумніву у тому, що в такий спосіб планувалося ускладнити процедуру визнання виявлених хвороб такими, що пов’язані з шкідливими умовами праці, і цим самим вигородити посадовців ВАТ «Закупнянське ХПП», допомогти їм уникнути можливого покарання за своє недбальство.

Використання психіатрії для реалізації вищезазначеного плану є грубим порушенням прав людини, якщо не сказати більше.

Прекрасно розуміючи, куди і для чого її хочуть запроторити, потерпіла відмовилася від госпіталізації. Коли вона повідомила про це голові ЛКК, то, незважаючи на те, що Л. Боровська не могла без сторонньої допомоги пересуватися, її зразу ж закрили листок непрацездатності і без проведення позачергового медичного огляду запропонували наступного дня приступити до роботи. Оскільки потерпіла не могла навіть дійти до ВАТ «Закупнянське ХПП», то написала заяву на відпустку. А через деякий час попросила роботодавця направити її на позачерговий медичний огляд.

Було б смішно, якби не було так сумно, бо за наслідками проходження медичного огляду лікарі ЦРЛ визнали Л. Боровську непридатною до роботи, яку вона раніше виконувала. Натомість рекомендували їй роботу з обмеженням фізичного навантаження, а саме: з підняттям маси менше 5 кг, ходьбою не більше 100 м та заборонили працювати в умовах дії шкідливих факторів. Оскільки відстань від дому до товариства становить 2,5 км, то виникає цілком резонне запитання, яким чином при встановленому обмеженні хвора жінка має добиратися з дому на роботу та з роботи додому?

Незважаючи на те, що Л. Боровську під час медичного огляду обстежувала районний психіатр, ніяких відхилень у її здоров’ї вона не виявила. Це факт зайвий раз свідчить про те, що в ЛКК не було ніяких підстав для направлення потерпілої в лікарню для душевнохворих, тим більше для визначення групи інвалідності психіатричною МСЕК.

«Вона нічого не докаже…»

Господь усе бачить і все знає, настане час, і він кожного спитає, чому той кривдив ближнього.
З інтерв’ю журналу «Охорона праці» митрополита Хмельницького і Старокостянтинівського Антонія
Несправедливость по отношению к одному представляет угрозу для всех.
Ш. Монтескье

На описану тяганину та крутійство, які тривають вже більше року, автор звертав увагу головного лікаря ЦРЛ, депутата районної ради І. Лаврентьєва, головного державного санітарного лікаря В. Мазура, заступника голови районної держадміністрації С. Рибака, працівника районної прокуратури В. Мілера, який розглядав скарги потерпілої, голови правління приватного акціонерного товариства «Закупнянське ХПП» (таку назву зараз носить колишнє ВАТ «Закупнянське ХПП») С. Манича, але це нічого не дало. Що стосується керівника товариства, який після нещасного випадку був переведений з посади головного інженера на посаду голови правління, то той навідріз відмовився визнати, що ушкодження здоров’я Л. Боровської якимось чином пов’язане з умовами праці. «Вона нічого не докаже»,– переможним тоном заявив він у розмові з кореспондентом.

Доказати очевидне у даному випадку справді дуже важко, тим більше що ніхто з причетних до цієї сумної історії осіб у цьому не зацікавлений, а ті, хто мав би покласти край знущанням над законом та бідолашною жінкою, не поспішають це робити. Всі вони один одного добре знають, зустрічаються сім’ями, ходять в гості під час різних оказій і т. п. А якщо так, то хіба вони будуть псувати стосунки між собою заради якоїсь простої трудівниці, яка скалічилась на роботі? Хіба здатні можновладці поспівчувати сім’ї потерпілої, де крім неї, є ще три члени родини: чоловік – інвалід I групи, 86-річний батько – інвалід війни I групи, 80-річна мама – учасниця війни, яка згорбатіла на колгоспному лані і зараз ледве переступає ногами?

Сформувавшись у такий собі симбіоз, де всім затишно, можновладці тільки на словах стоять горою за людей, а коли приходить до діла, то діють так, аби не завдавати один одному клопотів, захищають інтереси не тих, хто своєю працею утримує їх на своїх плечах, а свої – власні.

Милосердя проявили лише батюшка та односельці

Здатність співчувати одне одному робить нас людьми.
Ю. Семенов

А що ж рідне підприємство, якому потерпіла віддала понад 20 років свого життя, на вівтар економіки якого поклала своє здоров’я? Воно незворушним зором своїх керманичів прийняло цю жертву як звичну данину, як безповоротний «спонсорський» внесок, натомість відгородилося від потерпілої та її сім’ї стіною байдужості. Боячись відповідальності та громадського осуду, роботодавець відшкодував вартість лише триденного лікування в реанімації. Сталося це лише під натиском чоловіка, який сунув під ніс посадовцям чеки про придбання ліків. І це незважаючи на те, що в п. 6 акта розслідування нещасного випадку за формою Н-5 члени комісії зазначили, що в товаристві буде вирішено питання про часткову компенсацію решти витрат на лікування. Виходить, запис зробили заради красного слівця, щоб хоч якось вигородити себе?

Що стосується держави, яку уособлює районна держадміністрація, то вона спромоглася виділити потерпілій на лікування лише 100 грн. У той же час на ній лежить чи не найбільша відповідальність за те, що сталося, адже відповідно до ст. 34 Закону «Про охорону праці» дана установа повинна забезпечувати додержання законів і реалізацію державної політики в сфері охорони праці, соціальний захист працівників, зокрема, на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці та інше.

Незважаючи на те, що на лікування Л. Боровської рідні та близькі витратили близько 40 тис. грн, а стан хворої не покращувався, мати потерпілої, перебуваючи у відчаї, замовила в церкві заздравну службу для своєї дочки. І при цьому почала дуже ридати і бідкатися. Знаючи причину гірких сліз своєї прихожанки, батюшка, відправивши заздравну службу, звернувся до людей з такими словами: «Шановні прихожани! Всі ви знаєте, скільки горя упродовж останнього часу випало на долю нашої односельчанки та прихожанки Євдокії Кравець (так звуть матір потерпілої). Спочатку помер син, через деякий час – зять, боронячи країну від лютого ворога, став інвалідом війни I групи її чоловік, 10 операцій, в тому числі – три на хребті, переніс другий зять, теж інвалід I групи, а зараз дуже хвора дочка. Тож допоможіть цій родині хто чим може…», і перший подав 50 грн. На слова батюшки відгукнулися майже всі односельчани. Загальна сума їхньої допомоги склала близько 2,5 тис. грн.

Поки матеріал готувався до друку, справою Л. Боровської зацікавилися журналісти телеканалу IСTV. Після того, як знімальна група програми «Надзвичайні новини» взяла інтерв’ю у голови ЛКК ЦРЛ, та відразу ж прозріла, відтак за день до трансляції відеосюжету Л. Боровська була направлена на огляд в обласну МСЕК, де їй встановили групу інвалідності. Однак оскільки ні районна, ні обласна СЕС не відобразили справжніх умов праці Л. Боровської, через що наявні в потерпілої захворювання не були пов’язані з виробництвом, до остаточного вирішення питання ще дуже і дуже далеко.

Василь Сопільняк, член Національної спілки журналістів України

Рубрики: Новини, Проблеми та пропозиції щодо їх вирішення.


Краще вчитися на чужих помилках, аніж на своїх

Комунальне підприємство (КП) «Вінницяміськтеплоенерго» - один з не багатьох суб’єктів господарської діяльності обласного центру Вінниччини, який вважається, більш-менш, благополучним у питаннях охорони праці. Свого часу підприємство в установленому порядку отримало в місцевому наглядовому органі дозвіл на виконання робіт та експлуатацію устаткування підвищеної небезпеки. Тут розроблено і впроваджено систему управління охороною праці (СУОП), функціонує служба охорона праці, причому з чотирьох осіб. Інженерно-технічні та більшість рядових працівників, які виконують роботи підвищеної небезпеки, регулярно проходять навчання з питань охорони праці і таке інше.

Читати далі…

Рубрики: Новини.


Якби функціонувала СУОП, то не було б і травми

Кожного разу, коли доводиться висловлювати докори на адресу керівників підприємств, які не забезпечують дотримання вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що, зрештою, призводить до людської біди, сподіваєшся, що така критика буде зустрінута з розумінням, стане поштовхом для вжиття належних заходів, направлених на підвищення персональної відповідальності роботодавців за створення здорових і безпечних умов праці. На превеликий жаль, так трапляється не завжди. Навіть, якщо йдеться про підприємства державної форми власності, які мають свою відомчу вертикаль.

Василь Сопільняк, член Національної спілки журналістів України

Читати далі…

Рубрики: Новини.