Цей документ надає методичну допомогу державним службовцям у розумінні та застосуванні антикорупційного законодавства. Він визначає заходи щодо виявлення, мінімізації та усунення корупційних ризиків у діяльності органів влади.
Спеціалісту з ОП слід враховувати ці рекомендації при розробці антикорупційної програми установи та проводити роз'яснювальну роботу серед персоналу щодо етики поведінки.
Завантажити документ
Формат .docx · доступно зареєстрованим користувачам
N 337 26.12.2007
м.Київ
Про затвердження Методичних рекомендацій з питань запобігання та протидії корупції
На виконання пункту 4 Заходів з профілактики правопорушень на 2007 - 2009 роки, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 N 1767 "Про затвердження Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007 - 2009 роки", та пункту 12 Орієнтовного плану заходів структурних підрозділів Головдержслужби України на виконання завдань, визначених у листі Президента України від 10.05.2007 N 1-1/712, наказую:
1. Затвердити Методичні рекомендації з питань запобігання та протидії корупції.
2. Контрольно-інспекційному управлінню (Юрченко Ю. Є.) розмістити вказані методичні рекомендації на веб-сайті Головдержслужби у рубриці "Запобігання проявам корупції" та поінформувати про це міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації.
3. Інформаційно-аналітичному управлінню (Дунаєву В. М.) опублікувати повідомлення про затвердження зазначених рекомендацій в журналі "Вісник державної служби України".
4. Наказ від 13.10.2005 N 244 "Про затвердження Методичних рекомендацій для державних органів та органів місцевого самоврядування з питань протидії корупції" вважати таким, що втратив чинність.
5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Начальника Головдержслужби Ткача В.Д.
Начальник Головдержслужби Т. Мотренко
наказом Головного управління
державної служби України
від 26 грудня 2007 р. N 337
I. Загальні положення
1.1. Методичні рекомендації з питань запобігання та протидії корупції (далі - Методичні рекомендації) розроблені для державних органів та органів місцевого самоврядування відповідно до:
Указу Президента України від 12 лютого 2000 року N 229/2000 "Про вдосконалення координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю";
Указу Президента України від 6 лютого 2003 року N 84/2003 "Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією";
Указу Президента України від 9 лютого 2004 року N 175/2004 "Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам і корупції";
Указу Президента України від 18 листопада 2005 року N 1615/2005 "Про першочергові заходи щодо детінізації економіки та протидії корупції";
Указу Президента України від 20 лютого 2006 року N 140/2006 "Про концепцію розвитку законодавства про державну службу в Україні";
Указу Президента України від 11 вересня 2006 року N 742/2006 "Про Концепцію подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності";
Постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 року N 641 "Про застосування статті 13 Закону України "Про державну службу";
Постанови Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року N 1220 "Про стан виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади актів законодавства про державну службу та боротьбу з корупцією";
Постанови Кабінету Міністрів України від 27 вересня 1999 року N 1785 "Про подання органами виконавчої влади аналітичної інформації про виконання вимог закону України "Про боротьбу з корупцією";
Постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2004 року N 746 "Про програму розвитку державної служби на 2005 - 2010 роки";
Постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2006 року N 1673 "Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів";
Постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року N 1767 "Про затвердження комплексної програми профілактики правопорушень на 2007 - 2009 роки";
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2007 року N 657-р "Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності" на період до 2010 року";
Наказу Мінстату України від 26.12.95 N 343 "Про затвердження форми особової картки кандидата на посаду державного службовця та інструкції по її заповненню";
Наказу Головдержслужби України від 23.10.2000 N 58 "Про затвердження Загальних правил поведінки державного службовця";
Наказу Мінфіну України від 09.04.2001 N 175 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо заповнення державними службовцями та особами, уповноваженими на виконання функцій держави, декларації про доходи, зобов'язання фінансового характеру та майновий стан державного службовця та особи, яка претендує на зайняття посади державного службовця, щодо себе та членів своєї сім'ї";
1.2. Методичні рекомендації не містять нових правових норм щодо прав, свобод та законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій і не можуть використовуватись для визначення їх зобов'язань перед державою.
Методичні рекомендації розроблені з метою надання допомоги в організації та здійсненні заходів з питань запобігання та протидії корупції керівникам, працівникам юридичних служб, підрозділів з питань запобігання та протидії корупції міністерств, інших центральних та місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
1.3. Нормативно-правову основу з питань запобігання та протидії корупції складають Конституція України, Закони України "Про боротьбу з корупцією", "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", Указ Президента України "Про Концепцію подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності" та інші нормативно-правові акти антикорупційного законодавства.
II. Поняття корупції та корупційних правопорушень
2.1. Корупцією є діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг (ст. 1 Закону України "Про боротьбу з корупцією").
Протиправне використання такими особами наданих їм повноважень передбачає перевищення ними їхніх владних та інших службових прав, а так само інше умисне зловживання ними, а також умисне невиконання покладених на них обов'язків.
Корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних правопорушень, а також порушень етики поведінки посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, пов'язаних з вчиненням цих правопорушень.
Поняття корупції конкретизується шляхом виділення двох видів корупційних проявів: 1) корупційних діянь і 2) інших правопорушень, пов'язаних з корупцією.
2.2. До корупційних діянь належать:
незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій (в тому числі діяльність посадових осіб місцевого самоврядування, що спрямована на здійснення повноважень місцевого самоврядування), матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;
одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави (в тому числі діяльність посадових осіб місцевого самоврядування), кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.
Під матеріальними благами слід розуміти матеріальні умови життєдіяльності, які здатні забезпечити достаток, матеріальне благополуччя, задовольнити матеріальні інтереси. Такі умови створюються шляхом використання відповідних властивостей майна.
Матеріальні послуги - це будь-які дії майнового характеру, тобто дії, які потребують певних затрат праці для збільшення або поліпшення якості майна, а отже, мають свою грошову оцінку. Отримання таких послуг пов'язане з витратами майнового характеру (певного майна чи праці). При вчиненні ж корупційного діяння зацікавлена особа одержує такі блага без витрати ним свого майна і своєї праці за рахунок коштів держави або інших осіб. Такими послугами можуть бути: отримання коштів або матеріальних цінностей, у тому числі будівельних матеріалів та запчастин, для проведення ремонту квартири, транспортного засобу, побутової техніки, будівництва будинку, виконання робіт щодо догляду за літніми громадянами, дитиною тощо.
Пільгами визнаються встановлені законодавством переваги, що надаються особі (групи осіб), порівняно з іншими особами, і полягають у звільненні тих чи інших осіб від відповідних рівних для усіх або для певних категорій громадян обов'язків.
Інші переваги - це переваги (привілеї, додаткові гарантії), які не охоплюються поняттям "пільги", але ставлять певну особу в нерівне становище з іншими особами. Вони можуть полягати, зокрема, у праві на позачергове або першочергове одержання матеріальних благ чи послуг або пільг, які належать особі за законом. Наприклад, як отримання переваги може бути розцінене одержання квартири від держави особою, яка хоча і перебувала на обліку як така, що має право на першочергове одержання житла, але у відповідному списку таких осіб не була першою, тобто фактично одержала житло поза чергою.
Незаконним слід визнавати таке одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, яке взагалі не передбачене для неї (на яке вона за законом не має права), або, хоча й передбачене, але було одержане нею з порушенням встановленого законом порядку (в обхід закону).
Особливою формою (специфічним, замаскованим способом) незаконного одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг є прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості. За таких обставин особа приймає (одержує) предмети чи послуги за фіктивною вартістю. В результаті цієї фіктивності одержувач предметів чи послуг виграє матеріально. Він не сплачує за предмет чи послугу ту ціну, яка є дійсною і яку за них сплачують інші особи. При цьому зме
