О Генеральной схеме планирования территории Украины

ЗАКОНУКРАЇНИ

Про Генеральну схему планування
території України
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 30, ст.204 )

1. Затвердити Генеральну схему планування території України
(додається).
2. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
3. Кабінету Міністрів України:
затвердити порядок та показники ведення моніторингу
реалізації Генеральної схеми планування території України (далі -
Генеральна схема);
визначити заходи з реалізації Генеральної схеми;
щорічно передбачати фінансування заходів з реалізації
Генеральної схеми під час розроблення проектів Державного бюджету
України.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 7 лютого 2002 року

N 3059-III

ЗАТВЕРДЖЕНО

Законом України
від 7 лютого 2002 року

N 3059-III

ГЕНЕРАЛЬНА СХЕМА

ПЛАНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Генеральна схема планування території України (далі -
Генеральна схема) визначає пріоритети та концептуальні вирішення
планування і використання території країни, вдосконалення систем
розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів,
розвитку виробничої, соціальної та інженерно-транспортної
інфраструктури, формування національної екологічної мережі.
Генеральну схему розроблено відповідно до законів України та
інших нормативно-правових актів з питань використання територій з
урахуванням економічних, географічних, історичних, екологічних,
демографічних особливостей регіонів.
Положення Генеральної схеми відповідають принципам заключних
документів Конференції Організації Об'єднаних Націй з розвитку
населених пунктів (ХАБІТАТ-II) та відповідним рекомендаціям
Європейської економічної комісії ООН і Ради Європи.
Генеральна схема складається з текстових та графічних
матеріалів, у яких:
наведено результати аналізу стану використання території
України;
визначено основні напрями використання території України;
викладено пропозиції щодо реалізації Генеральної схеми.

Розділ II

СТАН ВИКОРИСТАННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Використання території України характеризується значними
диспропорціями, зокрема:
надзвичайно високим, економічно та екологічно необґрунтованим
рівнем господарського (передусім сільськогосподарського) освоєння
території;
значними площами та низькою щільністю забудови виробничих
територій;
нераціональним розміщенням виробничих та житлових територій;
малою часткою територій природоохоронного, рекреаційного,
оздоровчого, історико-культурного призначення;
наявністю значних територій, використання яких законодавчо
обмежується та вимагає спеціального охоронного режиму
господарювання (територія радіаційного забруднення внаслідок
аварії на Чорнобильській АЕС, санітарно-захисні та охоронні зони
підприємств промисловості, транспорту та зв'язку, об'єкти
природно-заповідного фонду та історико-культурного призначення,
курорти, річки, моря, озера, водосховища та інші водойми,
водозабори);
територіальною невідповідністю розміщення водоємних
виробництв місцевим водним ресурсам.
Санітарно-епідемічний та екологічний стан території України,
рівень природно-техногенної безпеки характеризується:
деформованою структурою господарського комплексу при
переважанні виробництв з ресурсозатратними, екологічно
небезпечними технологіями та значним зношенням основних фондів;
високим рівнем забруднення навколишнього природного
середовища багатьох регіонів, недостатнім розвитком екологічної
інфраструктури;
наявністю значних територій, що зазнають постійного впливу
небезпечних геологічних процесів.
Внаслідок цього територія України відзначається надмірним
техногенним навантаженням на довкілля, високим ступенем його
забруднення та природно-техногенної небезпеки.
До недоліків функціонування систем розселення належать:
неузгодженість соціального, економічного, містобудівного та
екологічного аспектів розвитку населених пунктів та прилеглих
територій;
надмірна концентрація населення і виробництва у великих
містах;
уповільнений розвиток більшості середніх і малих міст, селищ
та сіл;
ексцентричне територіальне розташування більшості обласних
центрів, недостатній розвиток у центрах внутрішньообласних систем
розселення (особливо міжрайонних, районних) об'єктів
соціально-культурного обслуговування населення прилеглих територій
та транспортних зв'язків, що не дає змоги забезпечити створення
для кожного громадянина (незалежно від місця його проживання)
рівних умов доступності до цих об'єктів;
недостатній рівень розвитку соціальної та
інженерно-транспортної інфраструктури населених пунктів.
Основною причиною цих недоліків є відсутність науково
обґрунтованої загальнодержавної стратегії ефективного використання
території країни.

Розділ III

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВИКОРИСТАННЯ

ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

1. Передумови використання території
До передумов використання території України, що сприяють її
соціально-економічному розвитку, належать:
вигідне геополітичне розташування в центрі Європи, на
перетині комунікаційних зв'язків "захід - схід" та "північ -
південь";
достатньо сприятливі природно-кліматичні умови;
наявність територій з природним станом ландшафтів;
якісний стан та висока продуктивність земельних угідь;
значні запаси мінеральних ресурсів;
розвинутий інтелектуальний та науково-технічний потенціал;
потужна багатогалузева виробнича база;
розвинута мережа населених пунктів;
наявність територій з високим потенціалом
соціально-економічного розвитку;
розвинута інженерно-транспортна інфраструктура та значна її
щільність;
унікальний історико-культурний, туристичний та рекреаційний
потенціал;
початок формування єдиної територіальної системи національної
екологічної мережі.
2. Наміри та потреби використання
окремих територій
Наміри та потреби використання окремих територій, визначені у
державних програмах економічного і соціального розвитку, інших
державних програмах, схемах розвитку галузей економіки,
передбачають необхідність значного збільшення територій
природоохоронного, рекреаційного, оздоровчого,
історико-культурного призначення, а також житлової та громадської
забудови з підвищенням ефективності використання земель населених
пунктів, скорочення площі ріллі та виробничих територій (особливо
під відкритими розробками, кар'єрами, шахтами, відповідними
спорудами транспорту і зв'язку) з передачею вивільнених земель для
інших видів використання.
3. Визначення територій за видами
переважного використання
Для створення повноцінного життєвого середовища та
сприятливих умов розвитку економіки, забезпечення ефективного
використання потенціалу територій із збереженням їх природної та
історичної самобутності на підставі результатів оцінки природних і
антропогенних чинників (вид та щільність забудови, екологічний
стан тощо) визначено за видами та режимами переважного
використання:
1) території з інтенсивною, переважно промисловою, міською
житловою та громадською забудовою (зона урбанізації), в тому
числі:
з критичним рівнем виробничо-містобудівного освоєння
(центральна частина Донбасу, міста з населенням понад 500 тис.
чоловік, а також міста Севастополь, Сімферополь та Херсон, їх
приміські зони);
з високим рівнем виробничо-містобудівного освоєння (приміські
зони Києва, Черкас, Чернігова, Житомира, Вінниці, Полтави, Сум і
Кіровограда, райони, що оточують центральну частину Донбасу);
із середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння
(Красноперекопський, Керченський промислові райони Автономної
Республіки Крим, Нікопольський марганцеворудний басейн та Західний
Донбас; території, що прилягають до решти обласних центрів та
розвинених промислових центрів з населенням понад 50 тис. чоловік,
які відіграють роль переважно міжрайонних центрів розселення);
2) території переважно агропромислового виробництва та
сільської забудови (зона сільського господарства);
3) території та об'єкти природно-заповідного фонду, ліси,
водно-болотні угіддя, землі водного фонду, рекреаційного та
оздоровчого призначення, інші природні території, важливі для
збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (зона
національної екологічної мережі);
4) території (зона) радіаційного забруднення, в тому числі
відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення,
гарантованого добровільного відселення, посиленого
радіоекологічного контролю.
Передбачається на територіях:
зони урбанізації, в тому числі:
з критичним рівнем виробничо-містобудівного освоєння -
жорстке регулювання містобудівного розвитку з першочерговою
реструктуризацією економічної бази та екологічним оздоровленням
територій;
з високим рівнем виробничо-містобудівного освоєння -
регулювання містобудівного розвитку з модернізацією економічної
бази та екологічним оздоровленням територій;
із середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння -
регламентація містобудівного розвитку із стимулюванням розбудови
сучасної економічної бази та стабілізацією техногенних
навантажень;
зони сільського господарства - забезпечення сталого розвитку
агропромислового комплексу та сільських населених пунктів (з
урахуванням характеру розселення та регіональної специфіки
проживання населення), створення нових робочих місць шляхом
організації малих підприємств з переробки сільськогосподарської
продукції, підвищення рівня забезпеченості соціальною та
інженерною інфраструктурою, розвитку інфраструктури ринку
сільськогосподарської продукції, створення інтегрованих структур з
виробництва, переробки, зберігання та реалізації
сільськогосподарської продукції, виведення з інтенсивного
використання малопродуктивних земель, здійснення заходів з
консервації та охорони земель;
зони національної екологічної мережі - забезпечення
формування єдиної територіальної системи природоохоронних
територій і додержання їх режиму, невиснажливого використання
рекреаційних, оздоровчих та інших ресурсів;
зони радіаційного забруднення, в тому числі:
відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення -
заборона всіх видів господарської діяльності, забезпечення
додержання суворого природоохоронного режиму та безумовного
відселення жителів;
гарантованого добровільного відселення - заборона будівництва
нових та розшире